Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися кроти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися кроти
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
