
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися кроти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися кроти
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію