Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися кроти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися кроти
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
