Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися кроти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися кроти
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та ще й лається сердито. Про кого – не знати.
Побіг Грицько «добрий ранок» бабусі сказати.
Біжить між рядів картоплі, бурячки минає.
Уже чує, кого саме так бабуся лає:
- От же, кляті кроти, бач як весь город порили.
Помідорки потоптали, соняхи звалили.
Не город, а одні діри. Багачі прокляті.
Нащо було чужу землю собі забирати?!
Тут Грицько озвавсь до неї: - Добрий день, бабусю!
А чого з самого ранку ти уже не в дусі?
І чого кротів ти лаєш й багачів згадала?
Розкажи, чого з кротами ти їх поєднала?!
Усміхнулася бабуся, як онучка вздріла:
- Ти прокинувся нарешті, мій онучку милий!
Ще не вмився? Ходім скоріш з городу до хати.
Буду тобі до сніданку стола накривати.
Свіжу кашу наварила, вже стоїть, чекає.
Пиріжечки у духовці уже допікаю.
Як поспав? Набігавсь вчора, звечора зморило.
Повечеряти гарненько ледь стачило сили…
Поки Грицько сьорбав кашу, бабуся дістала
Пиріжечки із духовки, молочка налляла.
Пиріжечки ще гарячі та ж смачні нівроку,
Вхопив зразу, вкусив шматок із одного боку.
Молоком запив, гаряче аби остудити.
Прожував та й до бабусі почав говорити:
- Так що там було з кротами? Ти ж не пояснила.
Чим же багачі городу отак завинили?
А бабуся пиріжечки в миску викладає:
- Та історія коріння дуже давнє має.
Ще мені моя бабуся колись розпові́ла,
Як ото в селі одному було колись діло.
Жили, кажуть, в селі тому бідний і багатий.
У бідного один наділ, а в того – багато.
Та один наділ із бідним межував у нього.
І так вже воно складалось у бідного того,
Що засіє він наділ свій і у нього вродить.
А багатий, як засіє – то не все і сходить.
Схотів багач у бідного наділ відібрати,
Щоби всю родючу землю під собою мати.
Силою забрать не може, хитрувати взявся.
Взяв півлітру, до сусіда, до свого подався.
Взявся його умовляти зміняти наділи:
- Я – говорить,- хочу мати собі поле ціле.
А то твій наділ моїх два навпіл розділяє.
А я тобі для посіву зерна виділяю,
Ще й засію, якщо хочеш…Погоджуйся, друже!
Хоча бідному мінятись хотілось не дуже.
Та ж заманливо. Погодивсь. Хоч сказав при тому:
- Сіяти на своїм полі я не дам нікому.
Сам засію. Домовились. Хреста цілували
Та ім’ям Христа ще й клятву при тому давали.
Засіялись. Як не дивно, в бідака вродило.
Стоїть, як стіна пшениця. Набирає сили.
А в багача на наділі, що видурив в того,
Де-не-де лише пшеничка. Не збереш і того,
Що засіяв. Багач со́бі став волосся рвати.
Та й надумав тоді землю назад відібрати.
Каже бідному: - Нічого і знати не хочу.
Це наділ мій. Не смій мені голову морочить!
- Та ж ми, наче, домовлялись та клялися Богом.
А багатий своє править: - Не знаю нічого!
Як мені не хочеш вірить, то завтра ізрана
Разом підемо на поле, над межею станем
Та й спитаємо у Бога, нехай він розсудить.
Бідний лиш знизав плечима: - Нехай так і буде.
Та й пішов собі додому спати-спочивати.
Багатій же серед ночі прихопив лопати,
Узяв сина-здоровила – ледацюга знаний.
Лихе, підле та шкодливе. Тож удвох старанно
Серед бідного наділу викопали яму,
Зверху її настелили гарненько гілками.
Син заліз у тую яму, а батько повчає:
- Гляди ж сину, коли завтра раптом запитаю:
Чия земля. То ти кричи: «багатого поле»!
Дурний бідак не відніме земельку ніколи.
Прикрив яму соломою та й подавсь додому…
Вся зібралася громада на полі отому.
Всім цікаво, як розсудить Господь оту справу.
Багатій всміхнувся хитро, капелюх поправив
Та й давай тоді кричати: - Скажи но нам, Боже,
Цей наділ мій по закону чи бідного, може?!
А із поля середини голос долітає:
- Твоє поле, бідний права на нього не має!
А тут раптом над юрбою одізвався голос:
- Ви не слухайте хитрюгу – то бідного поле!
Стоять люди та слухають, а голос лунає.
То із неба сам Господь Бог до них промовляє.
Розказав, як було діло, а далі і каже:
- Раз зламав багатий слово, то хай сім’я враже
Сидить тепер під землею, доки й сонця світу!..
Отож, кажуть, кроти кляті й повелися звідти.
Риють нори під землею, на сонці не ходять,
На городах та на луках тільки людям й шкодять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
