Їх, виявляється, дуже багато—ранкових героїв, які
Кожного божого дня на руках переносять дощі і безсоння—
Аби подалі від центру містечка і ближче до русла ріки,
Аби для нас забезпечити спокій і визволення від сторонніх.

Їхні долоні пітніють росою із присмаком прими і скла.
Зранені зранку під”їзди нервово випрошують в них милосердя.
Ніби героям так легко пробачити повну відсутність тепла,
Ніби героям так легко вдається настінні рукописи стерти.

Ті, хто навмисне підслухав закляття у їхніх устах,
Більше ніколи не зможуть осипаним листям шуміти про літо.
Кажуть, що діє указ покарати принаймні одного зі ста
Надто активних вітрів, що містечко назвали оманливо: city

Мабуть, це дух океанський забився у парки, у шпарки, у сни,
Згодом герої його позмітають як інші небажані звістки,
Та до початку сніданку на ньому замісять хлібини пісні,
І плануватимуть час, коли зможуть нарешті покинути місто.