Згорне вечір замріяні крила,
І з тобою залишиться ніч.
Неспокійна, пуста і примхлива–
Чорний морок по білому пліч.

Причаїться, приспить і розбудить.
Заспокоїть і знов за своє.
Поцілує в запечені губи,
Воскресить, приголубить і вб’є.

А за що, не питай – не розкаже,
Та й навіщо – одне небуття.
Міцно-міцно до ліжка прив’яже,
Розгорнувши, мов карти, життя.

І в чаклунській земній круговерті,
Без надії, в химерному сні
Ти шукаєш рятунку від смерті,
Простягаючи руку мені.