Важко йому. Він такий ніжний, романтичний... І, певно, слабкодухий...

На все воля Божа! Як мені сказала Наталочка Крісман:"Без віри - і світ сірий". Це правда.

Таки правда...

Перечитав. Не знайшов. Яке саме, друже?

А хто його знає, що там було.
А те, що болить перед негодою - правда. А негода - майже щодня.

Можливо. Хочеться вірити, що все - саме так.

а, може, і більше, ніж двісті. у поетів надтонка душа, вони такі романтики, а побут вбивця і романтики, і любові, почуття згасають з часом, а люди живуть разом і що тоді робити, коли їх пов’язують не світлі і романтичні почуття, а спільне нажите майно, обов’язки, щоб так, як усі і щоб так, як у всіх. А поетам потрібно літати. це ж не курка, якій господиня може крила обрізати, щоб вона через ворота не перелітала на вулицю чи до сусідів.

Поет поета бачить здалека...

поет поета?))

Чи поетеса поета?

Це дуже філософське питання. Всі проблеми, в принципі, всередині нас. Але, хіба від того легше?
Більшість (абсолютна) моїх творів присвячено вивченню стосунків між чоловіком і жінкою. Нерозуміння між ними грунтується не тільки на ідентичності світоглядів, а (і це основне) на темпах розвитку особистості. Хтось із пари розвивається швидше, хтось зупиняється в розвитку, обєктивно беручи на свої плечі значну частину побутових проблем. Оця різниця і віддаляє людей, які колись любили, чи думали, що люблять, одне від одного.
Я так думаю.

Шкода і дивно, що той етап розвитку одного і зупинки розвитку іншого залишається якось непоміченим до певного часу, що, мабуть, і не дуже турбує спочатку обох. А коли дає про себе знати - стає надто пізно, як правило. Та може не завжди воно так? Може ще є шанс знайти компроміс, повернути стосунки у інше русло, прийнятне для обох партнерів?

А чому смішно?

бо, здається, автор теж у приймах живе)))
у мене просто асоціації особистісні))

Кажуть, Оксанко, що той, хто проживе в приймах хоч сім років - після смерті потрапляє прямо в рай.

поети - найбільш нікчемні люди, без майбутнього і навть чистих штанів (не конче точна цитата)
а у вантажника як правило є костюм-на-вихід))

Ну, але ми, поети, не можемо так думати і будувати так своє життя. Звичайно, є такі, що нездатні нічого організувати - але якщо вони не створюють сім"Ї, то можуть хоч подорожувати все життя, як філософи. Але коли діти... Поет же не професія, то - хоббі. Заробляти можна де завгодно, де гроші платять. Тоді й костюм можна мати, і два. Думаю, час ходіння на роботу тільки для статусу і час інфантильності - давно скінчився (а для кого - й не було його, все заробляти треба було на прожиття), чи не так?

тільки так, Тамаро, тільки так.

Не страшно.

та все буде добре)))
нічого то не міняє;у приймах жити, чи ні. просто є жінки, котрим подобається ремесло їх чоловіка, а є такі, котрим - ні. а є такі, котрі все рівно- до чогось мусять придертися. то їм, як хліб насушний...

Ну, Оксанко, прийми - то окрема тема. А різниця є. Ще й яка різниця!

твоя правда. але й чоловіки такі є, які якщо до чогось не придеруться, вважай день у них пропав, марно його прожили.

Справа не в тому, хто: чоловік чи жінка. Справа в принципі.

в характері!

у якій сметані?)))

У сметані "Президент". (інформація прозвучала на правах реклами)

хех...
давайте, будемо думати, що у домашній!!!
юююбо коти здохнуть від магазинної))

ой"бо".

То, друже, казали дружини багатьох поетів. Просто не всі записали.
Як там поїздка до ПольщІ? Успіх, переконаний, був шаленим?

Дямаю, ці жита з волошками проростуть і в твоїх творах. Натхнення тобі!

Поети є поети. В Польщі й іншого хорошого чого багато є, а вони волошок шукають:) Я в Італії теж, до речі, полів з маками нафотографувала (скучила за ними дуже, про волошки - й не питайте, вони чогось в США не водяться:)

цікаві у вас філософські відповіді6 з будови атома водню! мені свого часу бабуся теж відповіла на це питання - тільки приклади брала з біблії та із життя.

Мудра бабуся. З життя приклади найкраще виховують.

ну, мабуть ваша бабуся не знала про будову атома водню :)

:)

Назву? Можливо... Це перше, що прийшло в голову.
Моїй донечці 15. Вона вже мені розповідає про будову атомів не тільки водню. Інколи діти запитують нас, щоб порівняти наші відповіді з тими, що у їхніх головах уже є, просто не оформлені словесно належним чином.

але чи усвідомлюєте ви, що водень у Всесвіті- найпоширеніший елемент, він складає 99% усієї речовини, а 1% займає гелій. А всі інші речовини - соті частки відсотка. Натомість людина на 90% складаєтся з води, а вода - це кисень. Крім того, як утворився білок? З атомів вуглецю, азоту, кисню та водню? І врешті, як виникла людина мисляча? І що таке думка, емоція? Постарайтеся усвідомити ці прості, елементарні істини.

Більшість поетів інтуїтивно мислять і саме так відкривають для себе істини. Інколи інтуіція підводить. Але шлях усвідомлення, дослідження і аналізу, здається, набагато довший. Життя може не вистачити.

ну, до будь якого результату можна прийти двома шляхами:
- інтуітивним;
- усвідомленим.

Є ще третій шлях: екмпериментальний. Про нього ще кажуть: метот спроб та помилок.

Дуже мудро, Оксанко. Інколи я дивуюся: звідки у тебе стільки мудрості? Чи у тебе є така розумна бабуся, як у Маріанни? Чи це від діда?

Саме так, друже. Саме так.
А життя не просто подає тему - воно, частенько, провокує.

Однозначно. Всі творчі особистості відчувають дискомфорт, коли їх притісняють, принижують, не розуміють...

Дякую, Іване. Взаємно.

"припеваючи" - мало бути "переконуючі" :))

Ви праві... Але... Мова ж іде не про конкретного ЛГ, а про ситуацію, як таку. Про принципи співіснування людей в одній оселі.
Вже в коментах хтось казав, що це не суто чоловіча тема - це проблема творчих людуй, які зустрічають несприйняття і нерозуміння в середовищі, в яке потрапили.
Невістка - така ж сама творча особистість, яка має право на власну думку і свій простір для усамітнення. Але хто це усвідомлює і хто х нею рахується? Є стереотипи, які здолати просто неможливо.

До речі, про невістку! Невістка - чужа кітска. І на своїй шкірі я це дуже добре відчуваю. Ані свекрусі, ані чоловікові не можу догодити. Останніми ркоами я взагалі їм не догоджаю. Бо помітила, що чим більше догоджаю, тим більше вони мені на голову лізуть і сіль товчуть. Вони мене взагалі не розуміють. Чоловік каже, що я дурні віршики пишу, що мені з них ніякої користі, краще б поїхали в десь у Чехію на заробітки. Коли ж я йому відповідаю, давай ти, або разом, він рогами впирається: а що я там загубив? мене влаштовує все так як є. А свекруха у всіх своїх бідах звинувачує мене одну. От у свекра, до прикладу, ракова пухлина на носі вже впродовж двох років, так вона сказала, що в цьому винна я. Я від неї просто в шоці. Я взагалі живу від неї за 150 кілометрів, а в гості їду раз на рік на один день. Коли свекруха чи теща (свекор, тесть) хоче придертися, то придереться. Колись у газеті я працювала у відділі інформації. в обов’язки входило писати інофрмацію про погоду. а погоду нам надсилав Закарпатський гідрометеоцентр. Їхня погода завжди не відповідала дійсності. І от коли в газеті було написано, що сьогодні буде сонячно, а насправді сьогодні прийшла злива, то моя свекруха кляла мене на чому світ стоїть. а вона ж і траву не косить, сіно не сушить, просто сидить собі і бавить свого чоловіка. а справа в тому, що вона хотіла до своєї подружки піти у гості на другий кінець села, а дош її, бачите, не пустив.

дзинь-дзинь-алло-алло!

Василю, по-перше, що значить "в середовищі, в яке потрапили"? Цю творчу людину судом вироком суда туда запхали? Ні. Вона сама собі обрала таке середовище, правда? Тому вихода всього два: або якось "домовлятися" щодо "особистого простору" і боронити його, або - змінювати середовище. Все, як завжди,- проблема вибору.

Чорі, а якщо безвихідна ситуація? Кажуть, що безвихідних ситуацій не існує. А я по собі знаю, що вони існують. Навіть у житті є таке, що воно, життя, так притисне до стінки, що не рипнешся, що вже говорити про вибір на всі чотири сторони!

Маріанно, той вислів повністю звучить так: "Безвихідних ситуацій не існує. Просто завжди є хоча б один вихід, який нас чомусь не влаштовує".
Тому, мабуть, просто треба сітацію розділити на складові і покласти на ваги.
А взагалі не варто боятися змінювати своє життя - ніколи :)

Свята правда.
Ніхто нікого силою не пхав у таку ситуацію. Але ситуації іноді складаються незалежно від нас.
А проблема вибору... Вибір зробити можна. І його роблять конкретні люди. А ситуація, в принципі, залишається. Хіба ні?

Так, Василю, ситуація залишається. Тобто, безумовно, Ваш вірш - не на пустому місці виріс.
Просто хочеться, щоб не ситуація керувала ЛГ, а він - ситуацією :)

Мої свекрухи, слава Богу, були не лихі, лиш мудрі спрацьовані селянські жіночки. Мені самій їх було жалко, коли дивилась на їхні руки і думала про їхні долі. А від своєї безвихідної - в різних планах - ситуації, свого часу я і на підробітки пару раз до Польщі їздила (ну тоді то ще були початки - купувати щось там, а потім вдома - продавати - і це я, що ніколи з торгами жодної справи не мала, виховувалась в рафіновано-зневажливому до цього ставленні...), й в інші місця - вітчизняні. Потім аж в Америку заглянула. І геть не віршами тут заробляю - іншу спеціальність опанувала. Звичайно, розумію - Україна не Америка, і в кожного - своя удача і свій шлях широкий. Я лиш про те - не варто руки опускати, треба щось пробувати, лапками бити, як та жабка в сметані (о, знов про сметану:) ...Хоча часом -б"єшся, як риба у воді, і толку з того - нуль...

Дякую, Олександре, за розуміння.
І Вам щастя та добра!

Але мова йде не тільки про письменників.
Дуже багато людей просто не уявляють, що вихід шукати треба. Вони опускають руки, вони...
Але про це не сьогодні. Согодні свято - зі святом Вас усіх! Нас усіх!

Маріанночко, згодна з Вами - казати легше, ніж робити. Але я кажу про те, що зробила сама. Вихід є завжди. Треба просто насмілитися.

а коли бракує сил?
звідки їх узяти?
у Вас свій рецепт. а в мене наразі немає. я все злишила на Божу волю. як Господь дасть, так і буде. але він, таке враження, що Він не чує мене.

може, не те просите?

я прошу собі мудрості, терпіння і відрізнити зерно від полови

а ще є така ситуація, коли людина стає заручником якоїсь певної обставини.

ось і маєте випробування, в яких все, що Ви просите, має з"явитися.

Здається, що ви обидві праві. Кожна по-своєму.

Мова, Андрію, йде не про конкретного художника, а про ситуацію.
Хоче він, чи не хоче, може, чи не може змінити її - це його особиста справа. Ми просто спостерігаємо і констатуємо. Таке справді є.
А про слабкість... У нас частенько груба сила визнається чеснотою - це факт. А тат мова не йде про чесноти - звичайні емоції, прості і зрозумілі в даній ситуації.

не знаю, мене завжди дратує, коли поета сприймають як якогось непристосованого до життя, замріяну таку особу, поет-улюбленець планет-весь голубий аж синій.
ситуація взагалі стандартна - сильна жінка, слабкий чоловік - і купа жалощів до себе. направду, завжди не любив невизнаних геніїв.
гляньте комент Оксанки Крьоки - про вантажника.

Цілком з Вами солідарний, Андрію. Я думаю так само. Невизнані генії - проблема психіатрії.
Але ж є і невизнані вантажники. Хіба ні? Хіба Ви не знаєте жодного вантажника, якому б дружина не дорікала, що він приходить додому брудний і замучений і вдома з нього ніякого толку нема?

так, звісно, але жоден вантажник навіть не подумає таким похизуватись - ось тільки гляньте яка я осбистість з надтонкою душевною організацією і поспівчувайте мені

Все, що ми відчуваємо - відбувається всередині нас. Тому мудрі люди казали: хочеш пізнати світ - пізнай себе у світі.
Творчі люди не просто пізнають себе у світі, але і творять світ всередині себе, який відрізняється від того, що існує насправді.
Саме в цьому найбільший парадокс - різниця, невідповідність, а, інколи, несумісність внутрішнього і реального світів.

Женя, чесно, як на сповіді, зізнаюся, я заздрю тим людям, котрі її мають. Значить і тобі заздрю, але моя заздрість шкоди не принесе, бо щира вона. Цінуй її, свободу. а мені в житті її бракує: найбільше творчої свободи. Але це окрема тема.

Коли бракує внутрішньої свободи - йбільш гостро відчуваєш потребу в ній. А коли більше прагнеш до свободи - більше можеш зробити.

А я сумніваюся, що хтось з живучих має особисту свободу. Байки то все. Одинокі плачуть-нарікають на самотність,а ті, хто в парі - на "кайдани". Як не весь час, то час від часу. Все одному здається, що іншому краще. І т.п. у різних життєвих напрямках.
Свобода - це щось ефемерне, допоки ми в тілесній оболонці.

Там добре, Адель, де нас нема...

Особиста свобода - це справді найбільше щастя. Без особистої свободи просто неможливо реалізувати себе.

Дякую, Василю.
Самопізнання завжди приходить як очищення. Я так думаю.
А новий щабель розвитку? - Дай Боже нам усім.

Дякую, Анатолію.

Взаємно, Тамаро.