На руках без втоми я несу міледі,
Східцями угору до м’яких перин.
Свідки тільки стіни і амури в небі,
Будемо ми справжні – маски геть і грим!

Ніжні, плавні рухи в них вмирають давні.
Хвилювання, боязнь ніби в перший раз.
З головою весь я у кипучій магмі,
Не погасле світло, не турбує нас.

Твій гіпюр і бісер будуть зараз зайві,
Рухи – ритуали, грацій менует .
Танець тіл по колу у гарячій лаві,
Вперше не востаннє, чую комплімент.

Олексій Тичко

На руках без втоми понесу міледі.
Де ж ти так роз’їлась, серденько моє?
Хоч і я, кохана, зізнаюсь, не денді.
Черевце й у мене чималеньке є.

Плавні рухи тіла – швидко не виходить.
Ну то й що із того – ніби між перин!
Я проте щасливий і безмежно гордий,
бо таку підняти зможе лиш один.

Твій гіпюр і бісер приховають зайве,
а тим більше світла обмаль між гардин.
Є в тобі, кохана, нескінченне сяйво
і центнер любові… може й не один.
26.08.11

Писалось у дорозі на Олексієву перезентацію....
Льошо, все було просто неймовірно! Ти молодець!!!!!