Пані Любо, Ваші вірші прикрашають ПМ...

Можливо...

Отож!

Дуже і дуже файно! Дякую за насолоду від прочитаного!

Мініятюра, спрямована у вись. До неба. До сонця. До всього прекрасного. Щиро дякую за поезію, пані Любо!!!

Але вірш цей - зовсім не ілюзія... Дивує оцінка редакції...або я чогось не розумію...

Мереживно... легко... Продумано...

Вірш треба домальовувати. автор дає поштовх. Чи не так?

Отож...Нам, Любо, просто штучно "опускають" рейтинги:)Ці віртуозні рядки важко назвати просто замальовкою...Глибина і переливи слів...Музика слова...Не змогла стриматись. Вибачте.

Проблема не в рейтингах, проблема в кожному конкретному творі. Ми або закриваємо очі на те, що бачимо, чи просто не бачимо...
У нас є 5 рейтингів. Початковий - це рейтинг авторського потенціалу, він і найбільш динамічний - коливається найбільш помітно. На думку адміністрації - це цілком нормально. І, дорога Любо, - ви маєте в деяких випадках, якщо є сумніви, чи з інших причин, обирати - "не оцінювати".
" Ото((ж... - Що ж))..." - це вже питання рівня поетичного мислення, ваше особисте звучить як "що ж" - маєте в таких випадках відмовлятися від особистого на користь поезії...

Отож...
- То, що ж... ?
(тільки не впевнена, чи конче в моєму варіанті потрібна кома).
Даруйте, якщо щось не так
:)

Доброго вечора всім!

Володимире, насправді, я Вам вдячна за те, що зкернули увагу на цей вірш. І за особливе ставлення до иоєї творчості. Десь, може, навіть занадто лояльне. Зрештою, мушу віизнати, що ми тут на ПМ стали дещо балувані щодо оцінок, і "збалмошнні" (вибачте за такий словотвір) щодо оцінювання. Якщо задуматись - 5,25 - це більше ніж просто "Гарно". Це ж похвала. Тому у мене жодних претензій (про рейтинги я вже казала) - і до оцінки. Колись я вже Вам це говорила, повторюсь: моя справа писати і робити висновки, Ваша - оцінювати, чи ігнорувати (навіть не знаю, що краще). Ні, все ж "ігнорувати" - менш приємне.

Тому при всій повазі до Вас і до ПМ, дозвольте мені залишити так як є. Повірте, тут кожне слово вивірене і виважене від "макро-" до "мікровідчуття". Мініатюри, справді, як Ви зауважили, потребують особливих зусиль. Чим менше рядків - тим вища і важча вершина, яку треба здолати. Якщо Ви звернете увагу, шо це Діалог двох різних світосприймань, якщо прочитаєте монолог одного з них:

- Це тільки ілюзія раю,
та й то ненадовго. Отож
дарма сподіватись на диво.
Це просто безхмар'я - дивись!

То, можливо, Ви помітите, що ті короткі "вкраплення" другої сторони в цей монолог є дещо "потойбічними", несусвітніми, навіть дещо неуважними, замисленими, заглибленими у своє світовідчуття... Тому - інакшими вони просто не можуть бути.

Бо таке - нині моє сприйняття, і для мене воно витончене.

Підкреслюю - саме нині і саме для мене. Я нікому не нав'язую цю думку. Можливо, колись переді мною відкриються інші глибини і далі.

Дякую за розуміння.

Звуки, звуки… А хто б сказав, коли збіг вже можна вважати обов’язковим, а коли ні. Адже геть усе можна сказати по-іншому, уникнути тих нещасних збігів, досягти мелодійності і краси звукового ряду, але … геть втратити при цьому яскравість емоційної палітри, точність подачі емоції і витонченість думки. І що важливіше? Як на мене, то маємо намагатись досягти максимальної гармонії між філігранністю думки, точністю емоційної палітри і красою звучання. А у нас першість надається звуку. І при цьому «під роздачу» попадуть твори, де збіги приголосних просто необхідні для досягнення певної мети, а це вже нонсенс, так дійдемо до того, що гуркіт грому почнемо голосними передавати…
Зауваги мають бути обґрунтованими, і якщо немає що запропонувати як достойну альтернативу , щоб автор наочно побачив інші можливості і впевнився у власному недогляді чи помилці і справедливості зауваження, не бачу сенсу ламати списи і авторську ідею і псувати творчу атмосферу, а будь-яка заувага без конструктивного підходу виглядає надуманою і сприяє накручуванню негативних емоцій і абсолютно не сприяє вирішенню виникаючих проблем. Я своєму мозку звивини до головного болю викручувала, намагаючись змінити те коротке «що ж» так, аби зберегти ту безшабашно покірну приреченість, котру воно передає. Не знайшла. Отже, вважаю бачення автора єдино можливим, оскільки ніхто інший теж не запропонував достойного варіанту заміни. Любо, з огляду на один не такий вже й давній коментар про дружні стосунки на сторінках ПМ, змушена підкреслити, що це не спроба дружньої підтримки, а просто констатація факту і спроба знайти хоч щось раціональне у тому, що тут відбувається.