Не заздріть тим нареченим. Вам дано бути поетесою.
Саме так, ті, з ким ми не спимо, нас, поетів і надихають. Ми їх ідеалізуємо, робимо з них ікони, живемо з ними у кращих світах, які створюємо своєю уявою, і тим покращуємо оце реальне не завжди м"яко кажучи, приємне життя своїми вдалими творами. Так що, "не плачь, девчонка", Тарас Шевченко так і не одружився за 47 років життя.
Вірші = це важкий жрест, і більше щастя, ніж фата. Бо фата впливає фатально на багатьох обдарованих поетес, які перестають писати після заміжжя. Хоч я бажаю Вам убити обох зайців. Так що воскресайте, як фенікс із попелу, і пишіть далі і стежте за знаками пунктуації.
Ярослав Чорногуз

Цікааааааво. Лишень уникайте діслівних рим. Ну але то таке...
А бути нареченою... То гут, якщо з великою Любові. Отже ще буде час :) А поки пишіть вірші;)
З любов'ю, Варця)))

Писати - не найголовніше, мистецтво охоплює всі сфери нашої доброчинної діяльності.
Вірш цікавий, але ви, Катрусю, нехтуєте подеколи милозвучністю, а значить красою, а значить - у своєму житті часто помиляєтесь, не довіряючи істині краси. Це фундаментальна помилка і роблять її 95% наших авторів.
Ви ж не хочете бути в їх числі?

Заміжжя до віршування нічого не має.
Кожна дівчина має щасливо вийти заміж особливо якщо вона віршує.
Хто вірить, той має, хто не має, той погано вірив або слухав всяку фігню від сторонніх :)

Занадто багато попелу у твоїх віршах гарячого тліючого жару. Обпікає боляче. Спалахує вогнем від кожного кинутого листа чи погляду. Хіба не так

??? :))))