Ось одна генійка написала: "Уявлення модератора про контент не співпадають з моїми."
Це ж треба!
Не її уявлення не співпадають з уявленнями модератора, а навпаки! Пихатість? Чи дурість?

P.S. Звичайно, слово "співпадають" - калька. Треба - збігаються.

Але ситуація така, що геніям(генійкам) легко увійти в ПМ, а ось вийти звідти дуже важко! Ось одна вже 5 років покидає...

Алілуя!

О, вже "віруючі" пішли?

Б. Антоненко-Давидович( «Як ми говоримо»): “
«Моя точка зору не співпадає з думкою моїх колег», — читаємо в одній дисертації, де науковий працівник забув або не знав, що дієслова співпадатинема в українській мові, це — калька з російського совпадать. Натомість у нашій мові є слова, що цілком відповідають значенням цього російського слова: збігатися («Найближчий розгляд показує, що погляди багатьох вчених різних країн на найважливіші проблеми, що хвилюють зараз людство, цілком збігаються». — З газет), сходитись («Дивувались трохи, що слова проповіді і вчинки батющині не зовсім сходяться якось». — М. Коцюбинський), зійтися («От бачиш, се випадок нещасливий, — він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою». — Леся Українка).»

Браво! Це зробило мій ранковий настрій! І стаття і коментарі! Дякую всім!!!

Тетяно, Ви зробили гарну публікацію! Одначе, нмсд, вкралися кальки:" Я є генієм", " Я є необхідністю", "вони є графоманами" і т.д. Складається враження, що коректором Вашого тексту була філолог С. Козаченко. Вона так коректує. Я - за правильність, чистоту української мови. https://kozachenko-slovesnyk.webnode.com.ua/avtor/

Відповідь панові Ярославу, бо було б не чесно прикидатись, що я не читала його коментаря.
Пане Ярославе, ну нащо ж так емоційно. Нічого такого особливого я не зробила, якою завжди була, такою і залишаюсь. Знайти в інтернеті потрібний матеріал, що стосується усіх людей і пристосувати до конкретної групи – це не велика праця. Є такий американський психолог, Кен Уілбер. Людина життя витратила, аби розробити свою струнку теорію бачення як людської особистості у всіх можливих напрямах розвитку, так і людства. Назвати його першопроходьцем було б перебільшенням, але узагальнив він, як на мій простацький розсуд, чудово. І зараз, що не зайди у книгарню, а переглянувши декілька сторінок авторів, що обробляють цю ниву, бачиш, що багато хто з них просто пристосовує загальне, уілберівське, до більш конкретних ситуацій. Тобто навіть ідея зробити перенос з загального на більш конкретне не моя. Наш світ дуальний і багатовимірний одночасно. Кен Уілбер наштовхнув мене не думку, що, окрім усіма визнаними трьох вимірів і четвертого – часу, про котрий усе ще сперечаються, ми забули, що ці виміри є реальністю людського сприйняття, а у інших істот все може бути інакше. Отже, ми самі є одним чи декількома векторами виміру нашого світу, бо не можемо винести власне розуміння за його ж(розуміння),межі. Але я не науковець, я можу тільки розважатись подібними думками, а досліджувати, як воно є насправді – це їхня, науковців, справа. Що вони й без мене чудово роблять. А я дозволила собі трошки емпатії. Ми часто говоримо про емпатію до інших людей. Але, щоб бути здатними на це, треба мати відповідні «сенсори». Тобто під словом «сенсор» я маю на увазі здатність впізнавати у іншому ту чи іншу якість. Це як з імунітетом: «перехворів» злістю – все, вмієш пізнавати це почуття в інших людях. Але це не означає, що, перехворівши, людина стала носієм цієї якості. Ні, вона просто знає, що це таке і вміє контролювати своє почуття і розуміти його природу. Але треба перехворіти, тобто визнати: «Так, це злість, я зараз злий, і саме так почуваються інші люди, коли зляться. Мені неприємно, коли інші демонструють мені це почуття, отже, якщо я не хочу бути неприємним, маю опанувати свою злість.» І поки людина не перехворіє – вона здатна бути жертвою неконтрольованого спалаху хвороби. А ми боїмось хворіти. Ми не хочемо визнавати власну дуальність. Ми не дозволяємо собі виявити емпатію до власного внутрішнього світу, особливо до темного боку. Існування світлої сторони ми ще якось визнаємо, а от з темною – проблеми. Але, хочемо чи ні, а темна сторона все одно є. І якщо ми не знаємо її, не вміємо розпізнавати її проявів – ми хворіємо на неконтрольовані сплески емоцій. Особливо, коли зустрічаємо в інших людях те, чиє існування у собі хочемо заперечити. Тож мені було зовсім не важко, пане Ярославе, бо ні у кого я не перевтілювалась. Я лише дозволила собі трошки емпатії до власної темної сторони, і вона сама з себе посміялась. Вона не така вже й погана, ця темна сторона, якщо знаєш її в обличчя. Просто не треба її боятись, бо у страху очі великі, от ми й кидаємось на ближніх, переслідуючи власні тіні. До речі, у світлої сторони почуття гумору відсутнє. При чому начисто. Чи є у темної? Не знаю. Це просто місце склеювання світлої і темної сторони людської натури у петлю Мебіуса. Можливо, це клей, котрим скористався хтось, коли втілював свій замисел про єдність протилежного.:))
І то таки добре, що ваш коментар прибрали, бо не варто роздмухувати пожежу заново.