Героям Слава! Помиляєтеся! Ви просто не там і не тих читаєте. Забудьте про помийку на кшталт Клубу Поезії і подібні сайти, на яких товчуться графомани. Тут теж мало достойного, якщо вже геть бути відвертим... Поцікавтеся... навіть не знаю... ну, наприклад, Darwin Tremor, Мариною Пономаренко, Тетяною Власовою, Катериною Бабкіною... Поваляєва на любителя... Хто ще пише про війну так, що просто вивертає душу? Я подумаю, бо отак сходу не пригадаю, що і чийого авторства сподобалося найбільше.

Літній ранок, сонця немає, вітер нестерпно свище.
Старий гробар стоїть посеред тихого кладовища.
Поки воно не наповнилось розхристаною юрбою —
думає сам до себе, говорить сам із собою.
«Це місце, куди всі потрапляють уже невинними.
Але, Господи, я ж учора дивився новини.
Він ще такий малий, але погляд у серце прямо.
А я тут стою і зараз копатиму йому яму.
Чекаю його серед могил, сам іще не померши.
Його везуть через усю країну. Привезуть, здається, о першій.
І коли прощатимуться — будуть казати, що він не вмирає ж.
Просто ти, Господи, найкраще військо собі збираєш.
Просто вони, Господи, для чогось тобі потрібні.
І все, що я можу — за ними плакати, беззвучно й дрібно.
Моє життя — спокій, їхнє — воля і боротьба.
Кого тут може порятувати
старий гробар?».
Але ж стільки років ти свідчиш, що насправді немає кінця.
Що у смерті немає віку, немає досвіду і лиця.
Ось лопата замість хреста тобі, тож бери її і неси.
Копай, гробарю, крім тебе, на це тут ні в кого не стане сил.
Копай, заспокоюй їх душі, такі непокірні.
Зроби так, щоб принаймні тепер їм було спокійно.
Говори до них, бо стільки важливого ще не сказалось.
Зроби, щоб їм було легко
хоча би зараз.
Любов ділить цей світ із тугою і скорботою.
Гробар ще трохи стоїть — і йде робити свою роботу.
Юрба збирається швидко, чекає його, завмерши.
Літнє сонце починає припікати
рівно
о першій.

Таня Власова