Друже, насправді, мені тебе тут дуже не вистачає. Я зараз хочу зробити акцент не на персоналіях, а на загальній тенденції, яка, на мою думку, зовсім не хороша. Справа у тому, що автор, який займає жорстку та зрозумілу проукраїнську позицію, почуває себе абсолютно беззахисним і беззбройним, супроти до зубів озброєних опонентів. Ось публікую тут свій вірш на тему, скажімо, філософської або інтимної лірики. Прибігає пан гундарєв і у своїх віршах в стилі маяковського одразу відправляє мене на фронт. Якщо публікую сонет - прибігає желіба під черговим фейковим ніком та обсипає відбірним руським матом та прокльонами. Ось нещодавно Ярослав Чорногуз опублікував передмову до моєї ще не виданої корони сонетів. Я йому подякував. Прибіг желіба, висрався на нас обох своїм мерзенним рідким проносом і все. Мені стало цікаво: скільки його коментарі тут протримаються? І що ти думаєш? Протрималися добу, поки пан Ярослав, відповідаючи на коментарі мої та Тетяни Левицької, сам не видалив це жлобське... ой, желібське паскудство. Покарання для нашого чорноротого "критика" аж ніякого. Звісно, є функція видалення рецензій, заборони коментарів, але суть, сама суть! Перебування оцієї мерзоти на поетичному сайті ганьбить цей сайт. Спочатку я кричав про це, тепер бачу, що марно. Поезія не потрібна. Треба хліба й видовищ. Матюки і щось схоже на модну поезію. Але, слава Богу, від цього я гірше писати не став. А тобі, друже, дякую за підтримку! Я ніколи тут не звертав увагу на рейтинги, коефіцієнти та інше. Хочеться ділитися своєю творчістю. А не виходить. Бо через один колаборант-божевільний. Справедливості немає, друже! Як і в цьому трампанутому світі.