Фобійле, Лесю, у Вас таки немало! Але, як для жінки, - не так уже й багато :)
Не зовсім, правда, зрозумів:
...Святої простоти,
Що гірше, як украсти.
Вії чорні теж асоціації якісь викликають?
Цікаво було б почути, чи то сюкрєт? :)

А чому , Лесю, Ти боїшся ласкавих слів?
Навіть, коли вони щирі?
Не всі мишки є такі страші, ну ось прикладово одну Ти майже кожен день рукою ласкаєш ;)

Ярославе, Ваша фахова оцінка фобій тішить, їх справді не так багато, але є. Свята простота - це коли тобі в очі дивляться файно і солоденько і прикидаються, що не розуміють очевидного. Це називається "клеїти дуру". Сама часом використовую, корисно. Чорні вії часом ховають очі. Страааашно.
Юрцю, ласкавих слів боюся з тієї ж причини. А будь мудрий знай, котрі щирі, а котрі їдючо-гадючі. Оту сіреньку мишку, що всіх нас єднає, я люблю, вона симпатична і не кусається. От зараз я її смикну за хвостик, і ти прочитаєш...

То вже, певно, не свята простота, а награна. Я не по фобіях фахівець, Лесю, тому не можу давати їм якусь оцінку.

А відрізнити награне і справжнє нелегко. Я, наприклад, не завжди можу, сподіваюся від людини кращого, а отримую... Але це, мабуть, з усіма нами так.
А по чому Ви фахівець, якщо не секрет?

Все, що стосується терапевтичної патології: серце, легені, шлунково-киШковий тракт і т.д. Народна медицина, біоенерготерапія, Су-джок. Є проблеми? :)

А тепер легко можемо зробити висновок, чого Ви не боїтесь ,пані Лесю, – робити іншим добро, захищати покривджених, дарувати радість, виливати душу в Слові... Казати далі?

Боїшся – значить відчуваєш.
Це значить – до життя ще маєш смак.
Багато гірше, коли точно знаєш,
Що тебе не цікавить ніщо і ніяк.

Лесю, боятися – то справа нашого інстинкту самозбереження, а свідомо – не варто. Людям треба зарання все вибачити і дозволити бути такими, як вони є. Так само, як павукам і зміям. А як вкусять, то у палиці два кінці: виживеш – вітаю з імунітетом на отруту, а не зможеш – так вдруге не вкусять. Хоч з імунітетом воно якось краще. Та це так, балаканина по темі, а якщо відверто, то я Вам трохи заздрю, як заздрю всім, хто має ніжну, вразливу і чутливу душу.

Мої любі, дякую усім, хто так щиро перейнявся моїми страхами.
Не написала основного - боюсь іще коментарів на ПМ!!! Дуже! Боюсь своїх відповідей - хочеш написати щось приємне, а виходить - ніби з іронією (це відповіді Вам, Ярославе, чомусь вийшли такими, вибачте, а Ваша спеціалізація дуже цікава).
Василиночко, люба, я й цього боюсь, але куди подінешся...
Тетяно, павуків та змій не зміниш, думаю, вони бояться нас не менше, ніж ми їх.
Олександре, міркування про "святу простоту" варті окремої книги.
Ондо лінде - дякую, що зрозуміли.
А взагалі - учора було 1 квітня!

Частина страхів у минулому часі - частина у теперішньому. Героїня минулих позбулася? Як на мене дещо нелогічно. Може посортувати щоб спочатку в минуолому - потім в теперішньому )) Але, прошу, сильно не перймайтесь моєю критико - бо і так дуже гарно та щиро!!

Мені близькі ці слова і почуття