Гей, козаче, до криниці не ходи,
кониченька за собою не води.
Будеш сам ти вороного напувать,
бо не вийде дівчинонька воду брать.

Не журися, що не вийшла Маруся —
не забула вона свого Петруся.
А журися, що змарніла, вся бліда:
полинова у криниці тій вода.

Налетіла на Вкраїну сарана,
поламала, потрощила все вона.
Подалася воля у далекий світ.
Тільки пил до неба від чужих чобіт.

Тож мерщій сідай, козаче, на коня,
не барись, не гай ні ночі, ані дня.
Шаблю вірну та пістоль бери до рук —
визволяти свою землю з тяжких мук.

Шлях далекий простеливсь під копита
і сліди їх буйний вітер заміта.
Не одну ще краплю крові ізрониш,
доки землю свою й волю зборониш.

Щастя-долю в чистім полі ти знайдеш.
І кохану дівчиноньку обіймеш.
В парі з нею ви підете ще, гай-гай!
Звеселяться з вами люди й рідний край.

Написано в 1990 році!..