Мій друг аптекар, хороша людина, забрав у мене рецепт
Я досі пам'ятаю його обличчя, чую його фальцет
Він верещав на підлозі аптеки, мовляв, краще померти живим
Ніж кожного дня проживати мертвим і нібито молодим

У скронях лупали барабани, на пульсі сидів басист
А хтива блондинка з тату на шиї відсмоктувала мій тиск
І тільки залізний флегмат на гітарі шепотів мені ноту "до"
До тебе вже їдуть, до тебе прийдуть, не смій засинати, бро

Аптекар вчепився у струни гітари, мовляв, не чіпай, хай мре
Таких пацієнтів на сотню один, ніхто не помітить смерть
Він кожного дня знеболює біль надією і бухлом
Нехай подихає, бухло вже не діє, Надію везуть в полон

Я не пам'ятаю як вийшов з аптеки чи випарувався з вікна
Як повз на схід сонця і шрамом пшеничним позаду лилася рілля
Як оком зеленим, мов на ланцюгу, тримали дорожні пси
Я не пам'ятаю як вийшов до міста, а в ньому, як завжди, - всі

Ударник, басист, блондинка, флегмат, усі на своїх місцях
Аптека на місці, аптекар мій друг і над аптекою - стяг
Я не пам'ятаю лише себе, забутого, у росі
Я вийшов до міста, до свого міста, в якому, як завжди, - всі

04.09.14