Мирославу Дочинцю, письменникові, авторові вічного «Вічника», лауреату Державної премії імені Т.Г. Шевченка, почесному громадянинові м. Мукачева на ювілей

У місті японських вишень,
Високих, старезних тополь.
Письменник романи пише,
Сплітає сюжети із доль.

Крокує, як інші, бруківкою,
То слухає річки потік.
А стати не просто зіркою,
Дід Ворон йому «прорік».

І молиться часто Всевишньому,
«Уміє знаходити» храм.
Для нього звичайного грішного
Життя – це не просто гра.

П’є мудрість з криниці предка,
Мов роси на Срібній землі.
І сходять на білих грядках
Високі слова і малі.

Сам вітер «приносить пошту»
Із штемпелем : До запитання…
В столиці він частим гостем
Приймає найвищі вітання.

Бо слово для нього найвище,
Щось більше, як зміст життя.
Письменник романи пише
Про вічність і про буття.

Це все не заради премій –
За покликом серця й душі.
ЛЮДИНА – це вічна тема,
Як гори… і як спориші.

«Письмо» – титанічна праця
А праця – то ще і талант.
Мукачівський наш Горацій,
Сократ і, як батько – Кант.

Хай сто літ пошле Всевишній!
У щасті дожити аж… до,
До «НОБЕЛЯ» в місті вишень,
Сплітаючи книги із доль!