ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.10.06 22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву

Ольга Садкова
2026.10.06 22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні

хома дідим
2026.10.06 22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе

Мирон Шагало
2026.10.06 18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.

Борис Костиря
2026.10.06 13:59
Пам'яті Віталія Коротича

Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.

Колись він був трибун, глашатай, лицар

Володимир Бойко
2026.10.06 12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,

Вячеслав Руденко
2026.10.06 12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!

Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,

Тетяна Левицька
2026.10.06 10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля

Вячеслав Руденко
2026.10.05 13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,

Борис Костиря
2026.10.05 12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх

Юрій Гундарів
2026.10.05 09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

Зрости одним махом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Серго Сокольник / Поеми

 На кладовищі (поема)
НА КЛАДОВИЩІ легенда ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА 16+ )

Як хиляться верби у темряві ночі над яром,
І вітер студений їх пестить, розчісує коси,
То вдовж огорожі по цвинтарю бродить примара-
Дівчина струнка, молода, з посивілим волоссям...

Це місце страшне... Не підійде ніхто, не спитає-
Чого ж-бо не спиться спокійно тобі в домовині?
Лиш стовбур у дерева стогне, як вітер хитає
його... -Розкажи, ким була і ким стала ти нині?...

І дівчина з тугою стовбур холодний обійме...
І груди оголені ніжно торкне огорожа...
Пройде між могилами, квітку лежачу підійме,
І в сиве волосся вплете, мов живу, жухлу рожу...

Одна лиш ти, вербонько, знаєш про їхнє кохання,
Як хлопця кохала, як в шалі кохання зливалась
З коханцем, як втомлено з ночі до рання
Кохання пила, як жертовно йому віддавалась...

Як зрадив її, як покинув, кохання напившись,
Волосся розкішне руде вже руками не тішив...
Спокійне кохання знайшов, від нестями втомившись.
Вона ж як шалена була, то й зосталась... Залишив

У пам"яті серця здригання чутливого тіла,
І смак на губах, що усюди його цілувала...
Забути політ відчуттів не змогла. Не зуміла.
Вона не стерпіла. І руки на себе наклала...

І як понесли у скорботну останню дорогу
У білому платті, красиву таку, одиноку,
Лиш верби вклонились над нею, мов молячи Бога
Простити її і прийняти в безодню високу...

І бачили верби, як колір рудого волосся
Неначе болотний туман оповив сивиною,
І коси верби наче пестили дівчини коси,
Допоки її не покрило землею важкою...

Та тільки-но ніч в повнолуння усе оповине,
І світло нічне над землею розкидає шати,
Вона покидає у смутку свою домовину,
І до огорожі виходить когось виглядати...

Кого? Може хлопця? Та ні. Він забутий. Забутий
У спокої світу сьогО упокоївся свОго.
Давно ланцюгом ефімерного шлюбу прикутий.
Він їй нецікавий. Вона виглядає- нового.

Когось, хто запестить, розчеше розпатлані коси,
І в його руках вони колір шалений відновлять,
Мрійливо хто гляне, як пристрасно гола і боса
торкнеться його, і ні в чому йому не відмовить...

То мрії дівочі, овіяні вітром бажання.
Було все колись. Все здійснилося... І не збулося...
Скінчилось життя. Та безсмертне дівоче кохання.
І верби скорботно розчісують сиве волосся...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483372
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.03.2014
автор: Сокольник



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-10-16 01:18:24
Переглядів сторінки твору 2193
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
ІСТОРИЧНЕ
СУЧАСНЕ
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2023.10.12 16:11
Автор у цю хвилину відсутній