ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.12.15 08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.

Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча

Микола Дудар
2025.12.15 07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…

Віктор Кучерук
2025.12.15 06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...

Тетяна Левицька
2025.12.15 00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.

Борис Костиря
2025.12.14 22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.

Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.

Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.

Іван Потьомкін
2025.12.14 18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.

Артур Сіренко
2025.12.14 17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео

Ярослав Чорногуз
2025.12.14 15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.

Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,

Євген Федчук
2025.12.14 11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.

Світлана Пирогова
2025.12.14 10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.

Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,

Тетяна Левицька
2025.12.14 10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.

Віктор Кучерук
2025.12.14 09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.

С М
2025.12.14 06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.

Прівіт, мала.

Микола Дудар
2025.12.14 00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Серго Сокольник / Поеми

 На кладовищі (поема)
НА КЛАДОВИЩІ легенда ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА 16+ )

Як хиляться верби у темряві ночі над яром,
І вітер студений їх пестить, розчісує коси,
То вдовж огорожі по цвинтарю бродить примара-
Дівчина струнка, молода, з посивілим волоссям...

Це місце страшне... Не підійде ніхто, не спитає-
Чого ж-бо не спиться спокійно тобі в домовині?
Лиш стовбур у дерева стогне, як вітер хитає
його... -Розкажи, ким була і ким стала ти нині?...

І дівчина з тугою стовбур холодний обійме...
І груди оголені ніжно торкне огорожа...
Пройде між могилами, квітку лежачу підійме,
І в сиве волосся вплете, мов живу, жухлу рожу...

Одна лиш ти, вербонько, знаєш про їхнє кохання,
Як хлопця кохала, як в шалі кохання зливалась
З коханцем, як втомлено з ночі до рання
Кохання пила, як жертовно йому віддавалась...

Як зрадив її, як покинув, кохання напившись,
Волосся розкішне руде вже руками не тішив...
Спокійне кохання знайшов, від нестями втомившись.
Вона ж як шалена була, то й зосталась... Залишив

У пам"яті серця здригання чутливого тіла,
І смак на губах, що усюди його цілувала...
Забути політ відчуттів не змогла. Не зуміла.
Вона не стерпіла. І руки на себе наклала...

І як понесли у скорботну останню дорогу
У білому платті, красиву таку, одиноку,
Лиш верби вклонились над нею, мов молячи Бога
Простити її і прийняти в безодню високу...

І бачили верби, як колір рудого волосся
Неначе болотний туман оповив сивиною,
І коси верби наче пестили дівчини коси,
Допоки її не покрило землею важкою...

Та тільки-но ніч в повнолуння усе оповине,
І світло нічне над землею розкидає шати,
Вона покидає у смутку свою домовину,
І до огорожі виходить когось виглядати...

Кого? Може хлопця? Та ні. Він забутий. Забутий
У спокої світу сьогО упокоївся свОго.
Давно ланцюгом ефімерного шлюбу прикутий.
Він їй нецікавий. Вона виглядає- нового.

Когось, хто запестить, розчеше розпатлані коси,
І в його руках вони колір шалений відновлять,
Мрійливо хто гляне, як пристрасно гола і боса
торкнеться його, і ні в чому йому не відмовить...

То мрії дівочі, овіяні вітром бажання.
Було все колись. Все здійснилося... І не збулося...
Скінчилось життя. Та безсмертне дівоче кохання.
І верби скорботно розчісують сиве волосся...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483372
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.03.2014
автор: Сокольник



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-10-16 01:18:24
Переглядів сторінки твору 1457
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
ІСТОРИЧНЕ
СУЧАСНЕ
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2023.10.12 16:11
Автор у цю хвилину відсутній