ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини

Вячеслав Руденко
2026.04.29 10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.04.29 10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.

Віктор Кучерук
2026.04.29 07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Серго Сокольник / Поеми

 На кладовищі (поема)
НА КЛАДОВИЩІ легенда ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА 16+ )

Як хиляться верби у темряві ночі над яром,
І вітер студений їх пестить, розчісує коси,
То вдовж огорожі по цвинтарю бродить примара-
Дівчина струнка, молода, з посивілим волоссям...

Це місце страшне... Не підійде ніхто, не спитає-
Чого ж-бо не спиться спокійно тобі в домовині?
Лиш стовбур у дерева стогне, як вітер хитає
його... -Розкажи, ким була і ким стала ти нині?...

І дівчина з тугою стовбур холодний обійме...
І груди оголені ніжно торкне огорожа...
Пройде між могилами, квітку лежачу підійме,
І в сиве волосся вплете, мов живу, жухлу рожу...

Одна лиш ти, вербонько, знаєш про їхнє кохання,
Як хлопця кохала, як в шалі кохання зливалась
З коханцем, як втомлено з ночі до рання
Кохання пила, як жертовно йому віддавалась...

Як зрадив її, як покинув, кохання напившись,
Волосся розкішне руде вже руками не тішив...
Спокійне кохання знайшов, від нестями втомившись.
Вона ж як шалена була, то й зосталась... Залишив

У пам"яті серця здригання чутливого тіла,
І смак на губах, що усюди його цілувала...
Забути політ відчуттів не змогла. Не зуміла.
Вона не стерпіла. І руки на себе наклала...

І як понесли у скорботну останню дорогу
У білому платті, красиву таку, одиноку,
Лиш верби вклонились над нею, мов молячи Бога
Простити її і прийняти в безодню високу...

І бачили верби, як колір рудого волосся
Неначе болотний туман оповив сивиною,
І коси верби наче пестили дівчини коси,
Допоки її не покрило землею важкою...

Та тільки-но ніч в повнолуння усе оповине,
І світло нічне над землею розкидає шати,
Вона покидає у смутку свою домовину,
І до огорожі виходить когось виглядати...

Кого? Може хлопця? Та ні. Він забутий. Забутий
У спокої світу сьогО упокоївся свОго.
Давно ланцюгом ефімерного шлюбу прикутий.
Він їй нецікавий. Вона виглядає- нового.

Когось, хто запестить, розчеше розпатлані коси,
І в його руках вони колір шалений відновлять,
Мрійливо хто гляне, як пристрасно гола і боса
торкнеться його, і ні в чому йому не відмовить...

То мрії дівочі, овіяні вітром бажання.
Було все колись. Все здійснилося... І не збулося...
Скінчилось життя. Та безсмертне дівоче кохання.
І верби скорботно розчісують сиве волосся...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483372
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.03.2014
автор: Сокольник



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-10-16 01:18:24
Переглядів сторінки твору 1604
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
ІСТОРИЧНЕ
СУЧАСНЕ
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2023.10.12 16:11
Автор у цю хвилину відсутній