Ідея-фікс, що люди – браття.
Тече і хлюпає ріка,
десь уночі горить багаття
і чинить суд своя рука.

Ріка, ріка… в ній тоне суще,
плисти втомившись у воді.
Галера. Мостик. Злоімуще.
І нижній ярус – там «святі».

Наглядачі, як ланка долі.
Стікає піт з понурих днів.
Обжився раб у звичній ролі –
ну що за рай без стусанів?

У колі ниці і багатства
ідея-фікс не проживе.
Хіба її у пута рабства?
Хай бідолаха вік гребе.

Багаття душу не зігріє,
а тіло трохи, абияк.
Жаринка щастя сонцем тліє,
в блаватку рядиться будяк.

Ніч у степу – безмежжя неба.
Палахкотять примари мрій.
Хтось утікає з того степу.
Серед чужих давно він свій.

Ідея-фікс згорає в часі
і гріє помисли лихі.
Шумує зло у біомасі.
Чи біо винен? Мабуть, ні…

Своя рука – своя владика.
Поліно в оці – то дурняк.
Краватка, гонор, сита пика.
А що в душі? Живе слизняк.

Мажорів їде авто-рота.
Обличчя-мім, щілини уст.
пихою сповнені істоти,
зате в кишені «мані» хруст.

Ідея-фікс на дні моралі:
багно, почвара, сморід дня.
Сідлає гнів у чорні далі
свого огненного коня.

Та залишилася надія,
ця довгожителька життя –
прийдЕ сіяч і сон посіє,
а в ньому ера золота.

18.11.2014