А я тебе напевно, ще й не знаю,
Та ми вже не зустрінимось в житті.
Бо я клянусь, що більш не покохаю,
Й залишуся одна на самоті.

Якщо з тобою, навіть і судилось,
Пізнати нам, всі почуття святі.
Я так зроблю, щоб серце зупинилось,
Залишившись в німому забутті.

Пробач, та я тебе не приласкаю,
Не поцілую і не обійму.
Серед людей обличчя не впізнаю,
Прошу, не злись і не питай чому.

Я ще не знаю як ти виглядаєш,
Та й ти не встиг мене іще пізнати.
І це все добре, що не покохаєш,
Не спробуєш, зі мною політати.

Я не змогла на тебе дочекатись,
Не витримала тиску почуттів.
Собі вже не дозволю закохатись,
Хоч як би сильно ти цього хотів.

І рішення моє напевно гріх,
Якби ти зрозумів, що я обрала.
Та полюбити ти мене не встиг,
Тобто, не знаєш, що я відібрала.

Ось так я хочу долю надурити,
Закривши, почуття усі в собі.
Ніколи щоб нікого не любити,
Шкода, не зрозуміти це, тобі.

Пройдуть роки, і ти когось пізнаєш,
Подумаєш, що це ота любов,
Але насправді ти не покохаєш,
Хоч намагатимешся знов і знов.

А все тому що, я така слабка,
Зламалась, ще до зустрічі з тобою,
Тому і доля в нас буде гірка,
Тобі вже не зустрітися зі мною.