Вітер в лице –
Невловимий, як штурмовик.
Різко вдаряє свіжість його
По жилах.
Ми не тужили
В передчутті
Вражень нових –
Вітер свободи
В мені,
У кожній з прожилок.

Ми не тужили – вдихали дим попелищ.
Все дотлівало довкруг,
Не лишало звітів.
Серед руїн ми лишалися вдвох із вітром,
Вдвох павутиння свободи
З вітром плели...

Люди...
На кавовій гущі про них ворожи:
Вкрай ненадійні, мінливі, слабкі істоти.
Вітер – його ж непостійність і віражі
Виправдані завжди
(Відсотків на сто).

Б’є суховій крильми,
Б’є об тіло ріллі,
Як чорний скажений крук,
Клює чорноземи –
Та між кострубатих вчень,
Між усіх релігій
Він обирає дзен.

Кисень п’ю скупо,
Як воду живу зі струмка,
Плата за нього, мов за канабіс, – триста.
Триста секунд – жадібна мить, стрімка –
І воля мене ріже навпіл
Ножем бісектрис:

Одна половина пожовкла,
Від тіла відстала,
Інша ж – набралась життям.
Їй без вітру тісно.
А трави здригаються, наче тонкі вуста,
Шепочучи: «Kiss me».