…Чогось найбільше зринає згадка, як він казав (а це було під час його останнього інтерв’ю за лічені дні до смерті), що йшов босим по піску між соснами. Кудись ішов… Я запитувала про не таке вже й суттєве, звучали банальні запитання. А тепер запитала б дізнатися, куди ж піском між соснами пішов…

Думки вголос

Пісок піддавсь упевненій ході,
Хоча ступня і потопала в ньому.
Вже не юнак, але іще не дід
Вертавсь надвечір неквапом додому.

Ще був не час, але таки пішов.
З собою не узяв речей в дорогу.
Він стежку клав до первісних основ –
У цю поліську землю і до Бога.

Не озирався, хоча тут ще є
До кого озирнутись, прихилитись.
Повільно й вільно слід снує, снує,
Щоб з горизонтом цього світу злитись.

«Я був. Пізнав і жаль, і гіркоту,
Але до мене й посміхнулась доля.
Я вам залишив по собі отут
Кошіль хлібів і меду глек, і солі…
Сам научався – потім научав.
І розказав про себе і про люди.
Коли ж на мить до лежака припав,
Так і зостався плисти в нім у грудень…
Та у прикметах всіх календарів
І на сторінках всіх моїх тлумачень
Я мандрував, я прямував, я брів.
Ба і тепер – живий і не ледачий.
Відкрий мене – там я і мій народ.
В рядку і між рядків співає вічність.
Бояв Боян і свідчив Геродот…
За мною ж, Василем, тут ставлять свічку…»

Стікає віск у лагідний пісок –
Його хода у такт молитви світить.
Комусь він – читанка, а для когось – урок,
Щоб не цурались свого пра-пра… діти.

Пісок піддавсь упевненій ході,
Хоча ступня і потопала в ньому.
Поліщуки, не загубіть слідів
Того, хто став поводирем додому.

31 жовтня 2014 року