Ой Морозе, Морозенку , ти славний козаче,
"За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна, як стара мати,
Заплакала Морозиха та стоячи коло хати".

Українська народна пісня

«Вернулися, мабуть, в Збараж
Посланці гетьмана,
Розійшлися по домівках
Рідня і сусіди,
Тепер зможу говорити
З сином наодинці.
Пригорну, немов тебе, я,
Стасику мій любий,
Оці кілька книжечок,
Що тобі за втіху
Слугували у походах
По кривавих січах.
Пригадуєш, як казав ти:
«Візьмемо Варшаву
З її «Nie pozwalam!»
Стану своїх козарлюг
Латини навчати?»
Не послухав пан Хмельницький
Ні тебе, ні Йвана,
Понадіявся натомість
На спільника хана.
А ханові той за друга,
Хто більше заплатить.
Не скупились, видно, ляхи,
Бо ж не помагать Богданові
Докінчить почате, –
Подалася татарва
Грабувать Поділля,
Забирати у неволю
Юних подолянок.
То ж помчав ти з козаками
Перетяти бусурманам
Шлях до кривавиці.
Полягли на віки вічні
Твої побратими.
А на тебе чатували,
Щоб за гарний викуп
Перепродать як схизмата
На глум єзуїтам...
...Відки брав ти, синку, силу,
Щоб не закричати,
Як зранене твоє тіло
На списах здіймали...
«Хай подивиться востаннє
На свою Вкраїну!» –
Так гукнув під регіт шляхти
Ярема триклятий.
Бодай ти вже, скурвий сину,
На кутні сміявся...
Забрав в мене на старості
Єдиную втіху...»
...На Савур-могилі,
Оплакало Морозенка
Доблеснеє військо,
А Вкраїна свою втрату
Вилила у пісню.
І почула, мабуть, мати,
Перш, ніж йти до раю,
Невмирущий, як і пам’ять,
Сумний спів про Стася.

Відгукнувся на розлогий вірш Ярослава Чорногуза тай пригадав, що Морозенко і мій улюблений герой.