Хах... трохи смішні... трохи обезбашені... молоді...нежонаті...безтурботні...водночас...весь час про щось думаємо...а кажемо, що думати немає сенсу...любим...дуже-дуже...один одного...і навколишній світ...шалено закохуємося...про що потім половину життя жаліємо...і все одно згадуємо з задоволенням...не ображаємося...принаймні стараємось...розуміємо всіх і все...при тому не розуміємо себе...допомагаємо дорогим собі людям...і на жаль деколи не помічаємо помочі і уваги інших за що потім...коли вже трохи запізно жаліємо...і починаємо розуміти...пробуємо виправити...а вже пізно...шукаємо чогось нового...а знаходимо...таких як ми...знаємо...що все буде...супер...але все одно сумуємо...надіємось на краще...але знаємо...що краще ненадовго...хоча...чекаємо його як з моря погоди...робимо так як не хочемо...і потім переробляємо все одно на свій лад...говоримо...що думаємо...робимо..як вважаємо за потрібне...ми унікали...але і нічим дуже не відрізняємося від інших...хіба почуттям гумору і захопленнями...ніщо робить нас особливими...все решта робить нас такими як всі...ми не хочемо мінятись...життя заставляє...а ми і далі залишаємось такими якими ми були...навіть вік не міняє наших дитячих мрій...які ми потім здійснюємо для своїх дітей...таке життя...воно класне...а ми ще кращі за нього...бо воно є в кожного...а ми в нього...єдині і неповторні...бо таких самих як ми воно ще не зустрічало...
от такі ми...смішні...)))
(...Н.С...)