Життя іде мов пішохід
доволі чемний – тротуаром.
А я обрала чорний брід –
Дороги. Наче і не пара?

Чом же не ладиться дует?
Воно окремо, я окремо.
А хто кому авторитет –
То не його, моя дилема.

За руку хто кого візьме
І поведе на зебру вчасно?
Життя іде собі німе,
Із вічним статусом – прекрасне.

Сигналю йому – фа-фа-фа!
Вищу на віражах машинно.
Йому не вадить. От лафа!
Відсутні вади і причини.

Іде собі – хоч стій, хоч скач –
У нього тих доріг як лиха!
І бездоріжжя, і невдач.
І сліз, і роздумів, і сміху.

Воно собі протічне тло,
Ні підступів, ані користі.
Іде собі – і не на зло.
І не на зло стоїть на місці.

Чого ти випав на асфальт?
Чи на грунтівку? Чи на щебінь?
Ні реверансів, ані сальт
Йому випрошувать не треба.

Синхронність з ним чи унісон
Даються без мистецтва й дива.
Шляхом чи тротуаром он -
Без сумнівів і рецидивів

Іди у ногу за життям,
Іди йому настріч – як хочеш!
Дорожні знаки хиб, звитяг
Завжди потраплять нам на очі.

Дороговказів не знайдеш
З питанням – «До життя готовий?».
Іде воно. І ти ідеш.
А ПДР – всього основа.

початок липня