− Стара, чуєш, у Чумаченків злодії вкрали гроші?
− Невже? Оце-то так! Де ж вони їх зберігали?
− Де-де, у комоді у найнижчій шухляді.
− Знайшли схованку! Люди без фантазії.
− Ти так вважаєш?
− Так, я впевнена, що вони мислять стандартно.
− Цікаво, а куди ти поклала б гроші, кмітлива моя?
− Куди-куди, та є багато різних варіантів.
− Ну, наприклад?
− У зимові чоботи, а чоботи – у коробку; або у книгу, а книгу − у книжкову шафу на поличку у другий ряд; у кишеню старої куртки, яку одягаю у льох; під ліжком можна примотати скотчем, у порожній старій каструлі, що на горищі…
− Стоп! Стоп! Не так швидко: я ж не встигаю обробити інформацію. Стара, я дійсно тебе недооцінював. Ти мислиш далеко нестандартно. Сонце моє, досить сапати огірки, відпочинь, збігай до куми, потеревень. А я як справний ґазда знайду собі роботу.
− І то, правда! Піду!
І вже вислизнувши за хвіртку, бабця посміхнулась сама до себе і вимовила: «Шукай, шукай, хитрий лисе, вітру в полі та не підірвися: мої гроші – у надійному місці, про яке я тобі ні мур-мур.