Вона плете панчоху буднів – день за днем.
Довженне плетиво звисає із канапи.
Анжелою ту літню жінку назовем.
На плечі кішечка складає чорні лапи.
У чоловіка – сокотерапія, сон.
Вряди-годи шукає в інтернеті кума.
Той десь у Монпельє – вгодований гарсон.
Узята в борг навіки-вічні певна сума.

Нема поезії та грошей. Був роман,
Ще гра у шахи з друзями, пивце на лаві.
"Переведіть мене… через майдан..." –
Співає та пляшки збирає у канаві.
Отак підійде, озирнеться, щоб ніхто
Не бачив хобі. Розітре ціпком коліно...
Ветеринар, у реп`яшках руде пальто.
– Псів треба годувати. Знову переміни... –
Пояснює зустрічним.
Ринок гомонить...
Від діда тхне цибулею, таранею.
Фонендоскоп з-за пазухи жуком стримить.
Дні – за межею бідності, за гранями.
Бреде із костуром, немає поряд псів.
В кутах надтріснуті хамелеонні скельця.
Кладуть асфальт, бо трон патрона в глину сів,
Спіткнулися на вибоях сини пришельців…

Учора стрівсь мені збирач, худий дідок.
Авоська із пляшками.
Дзумкотіли оси.
Щось бубонів – про пенсію малу, замовк.
Вели його під чесні руки злидні – босі.
У ластовинні щоки, а чоло бліде.
Добрячі асистенти. Лікар не впаде.


2015