Я подивлюсь у небо і побачу себе,
Як на хмаринах ніжно гойдаюсь
І вітер мене кудись далеко несе.
Та я і рада, нехай, я не пручаюсь.
Він же не зможе мене обманути,
Може зітре із серця їдку печаль,
Хоч і не має сили все повернути,
Тільки нестиме швидше, в даль.
А я сміятимусь від насолоди,
Що літаю хоча би у снах,
Сміх ніколи не вийде із моди,
Не потоне у морі в забутих човнах.
І я розмалюю прозорі хмарини,
Трохи кину кольору в життя,
Щастя зійде швидше лавини,
Зірве з петель всі таємні почуття.
Нехай цього ніхто і не побачить,
Лиш відчують до серця близькі,
Життя все рівно їм сповна віддячить
І не запише до числа гріхів.
Не всі люди бачать чужі проблеми,
Загублені шматки побитої душі,
Відвертаються від важкої дилеми,
Не витягують із обірваної глуші.
Та я ще не розбита до кінця
І сенс буття ще при мені,
Я оживу в проміннях сонця,
Доб'юсь небачених висот у житті.

23.08.15