ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Смерть радянської відьми
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смерть радянської відьми
Знайомій
Крутило всю ніч водяною пилюкою вчора,
Вертіло-шипіло усім, що лежало кругом.
Іще не лежала, бродила по хаті потвора –
Як баба тхорезна, що пише доноси в райком...
Навколо скакала дрібна і услужлива нечисть –
Брехала потворі, що та найсвятіша з усіх.
Вони язиками знущались із тіла предтечі
І душу його виставляти хотіли на сміх.
Гадюкою чорною голос відьомський звивався.
Велика Гординя у серці відьомськім гула.
Вона із Христа насміхалась.
Не він відцурався...
Він всіх би простив милосердно
В цій прірвності зла.
Невиспана відьма
Добро проклинала навколо.
На писку страшному чорніла гримаса гріха.
І гидко було біля неї,
Пекельно і голо.
І скрегіт зубів її довго в ночі не стихав.
Аз тихо молився.
Хрестився.
І крейдяно білим
Здавався мені горизонт у червоній імлі.
Як відьма радянська вмирала,
До неї набігли
Усі такі самі –
Жорстокі і злі.
Бо й батько відьмаки
Прислужником був у фашистів.
Вона пішла далі,
Ну тобто у прірву, ще глибш...
А люди не знали...
А люди ішли за нечистою.
Пропасти могли б.
Священик приїхав.
Прогнала його кочергою.
Не хтіла покаятись –
Каже: «Не маю гріхів»...
Була ця потвора тілесно колись молодою,
Душею ж манила чортів.
Відьмака іконою бити сповідника бралась:
Летіла крізь двері і стіни ікона свята...
Господь не карав.
Сама себе баба з’їдала.
Мов крила воронячі –
Шамкали чорні вуста.
...Любив хтось цю жінку...
Йому я, звичайно, прощаю...
Прощаю цій дівчинці,
Що в ній ховалась колись.
От їй принесу я цукерка і пряник до чаю,
Бо свічку для неї уже вороги запасли.
Вже стелю знімають над відьмою,
Щоби погасла:
Відьомська ж душонка
Боїться цей світ покидать...
Рак душ – як і сказ, –
То хвороба заразно-опасна,
Не лиш для дівок, –
А й для націй,
Що можуть вмирать,
Якщо у них відьми керують царьками земними,
Нацьковують їх на крилате, дзвінке, корінне.
Та будьмо уважні.
Бо й грішні вмирають святими...
Оця чорна відьма
До Бога штовхнула мене.
27 верес. 15.
Крутило всю ніч водяною пилюкою вчора,
Вертіло-шипіло усім, що лежало кругом.
Іще не лежала, бродила по хаті потвора –
Як баба тхорезна, що пише доноси в райком...
Навколо скакала дрібна і услужлива нечисть –
Брехала потворі, що та найсвятіша з усіх.
Вони язиками знущались із тіла предтечі
І душу його виставляти хотіли на сміх.
Гадюкою чорною голос відьомський звивався.
Велика Гординя у серці відьомськім гула.
Вона із Христа насміхалась.
Не він відцурався...
Він всіх би простив милосердно
В цій прірвності зла.
Невиспана відьма
Добро проклинала навколо.
На писку страшному чорніла гримаса гріха.
І гидко було біля неї,
Пекельно і голо.
І скрегіт зубів її довго в ночі не стихав.
Аз тихо молився.
Хрестився.
І крейдяно білим
Здавався мені горизонт у червоній імлі.
Як відьма радянська вмирала,
До неї набігли
Усі такі самі –
Жорстокі і злі.
Бо й батько відьмаки
Прислужником був у фашистів.
Вона пішла далі,
Ну тобто у прірву, ще глибш...
А люди не знали...
А люди ішли за нечистою.
Пропасти могли б.
Священик приїхав.
Прогнала його кочергою.
Не хтіла покаятись –
Каже: «Не маю гріхів»...
Була ця потвора тілесно колись молодою,
Душею ж манила чортів.
Відьмака іконою бити сповідника бралась:
Летіла крізь двері і стіни ікона свята...
Господь не карав.
Сама себе баба з’їдала.
Мов крила воронячі –
Шамкали чорні вуста.
...Любив хтось цю жінку...
Йому я, звичайно, прощаю...
Прощаю цій дівчинці,
Що в ній ховалась колись.
От їй принесу я цукерка і пряник до чаю,
Бо свічку для неї уже вороги запасли.
Вже стелю знімають над відьмою,
Щоби погасла:
Відьомська ж душонка
Боїться цей світ покидать...
Рак душ – як і сказ, –
То хвороба заразно-опасна,
Не лиш для дівок, –
А й для націй,
Що можуть вмирать,
Якщо у них відьми керують царьками земними,
Нацьковують їх на крилате, дзвінке, корінне.
Та будьмо уважні.
Бо й грішні вмирають святими...
Оця чорна відьма
До Бога штовхнула мене.
27 верес. 15.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42825/Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.101 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.101 seconds