ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
2026.02.26
17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
2026.02.26
11:47
Літо не відчувається,
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
2026.02.26
09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
2026.02.26
09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
2026.02.26
06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
І
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, якщо почули
що згадувати їх ще є кому.
ІІ
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, якщо почули
що згадувати їх ще є кому.
ІІ
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Смерть радянської відьми
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смерть радянської відьми
Знайомій
Крутило всю ніч водяною пилюкою вчора,
Вертіло-шипіло усім, що лежало кругом.
Іще не лежала, бродила по хаті потвора –
Як баба тхорезна, що пише доноси в райком...
Навколо скакала дрібна і услужлива нечисть –
Брехала потворі, що та найсвятіша з усіх.
Вони язиками знущались із тіла предтечі
І душу його виставляти хотіли на сміх.
Гадюкою чорною голос відьомський звивався.
Велика Гординя у серці відьомськім гула.
Вона із Христа насміхалась.
Не він відцурався...
Він всіх би простив милосердно
В цій прірвності зла.
Невиспана відьма
Добро проклинала навколо.
На писку страшному чорніла гримаса гріха.
І гидко було біля неї,
Пекельно і голо.
І скрегіт зубів її довго в ночі не стихав.
Аз тихо молився.
Хрестився.
І крейдяно білим
Здавався мені горизонт у червоній імлі.
Як відьма радянська вмирала,
До неї набігли
Усі такі самі –
Жорстокі і злі.
Бо й батько відьмаки
Прислужником був у фашистів.
Вона пішла далі,
Ну тобто у прірву, ще глибш...
А люди не знали...
А люди ішли за нечистою.
Пропасти могли б.
Священик приїхав.
Прогнала його кочергою.
Не хтіла покаятись –
Каже: «Не маю гріхів»...
Була ця потвора тілесно колись молодою,
Душею ж манила чортів.
Відьмака іконою бити сповідника бралась:
Летіла крізь двері і стіни ікона свята...
Господь не карав.
Сама себе баба з’їдала.
Мов крила воронячі –
Шамкали чорні вуста.
...Любив хтось цю жінку...
Йому я, звичайно, прощаю...
Прощаю цій дівчинці,
Що в ній ховалась колись.
От їй принесу я цукерка і пряник до чаю,
Бо свічку для неї уже вороги запасли.
Вже стелю знімають над відьмою,
Щоби погасла:
Відьомська ж душонка
Боїться цей світ покидать...
Рак душ – як і сказ, –
То хвороба заразно-опасна,
Не лиш для дівок, –
А й для націй,
Що можуть вмирать,
Якщо у них відьми керують царьками земними,
Нацьковують їх на крилате, дзвінке, корінне.
Та будьмо уважні.
Бо й грішні вмирають святими...
Оця чорна відьма
До Бога штовхнула мене.
27 верес. 15.
Крутило всю ніч водяною пилюкою вчора,
Вертіло-шипіло усім, що лежало кругом.
Іще не лежала, бродила по хаті потвора –
Як баба тхорезна, що пише доноси в райком...
Навколо скакала дрібна і услужлива нечисть –
Брехала потворі, що та найсвятіша з усіх.
Вони язиками знущались із тіла предтечі
І душу його виставляти хотіли на сміх.
Гадюкою чорною голос відьомський звивався.
Велика Гординя у серці відьомськім гула.
Вона із Христа насміхалась.
Не він відцурався...
Він всіх би простив милосердно
В цій прірвності зла.
Невиспана відьма
Добро проклинала навколо.
На писку страшному чорніла гримаса гріха.
І гидко було біля неї,
Пекельно і голо.
І скрегіт зубів її довго в ночі не стихав.
Аз тихо молився.
Хрестився.
І крейдяно білим
Здавався мені горизонт у червоній імлі.
Як відьма радянська вмирала,
До неї набігли
Усі такі самі –
Жорстокі і злі.
Бо й батько відьмаки
Прислужником був у фашистів.
Вона пішла далі,
Ну тобто у прірву, ще глибш...
А люди не знали...
А люди ішли за нечистою.
Пропасти могли б.
Священик приїхав.
Прогнала його кочергою.
Не хтіла покаятись –
Каже: «Не маю гріхів»...
Була ця потвора тілесно колись молодою,
Душею ж манила чортів.
Відьмака іконою бити сповідника бралась:
Летіла крізь двері і стіни ікона свята...
Господь не карав.
Сама себе баба з’їдала.
Мов крила воронячі –
Шамкали чорні вуста.
...Любив хтось цю жінку...
Йому я, звичайно, прощаю...
Прощаю цій дівчинці,
Що в ній ховалась колись.
От їй принесу я цукерка і пряник до чаю,
Бо свічку для неї уже вороги запасли.
Вже стелю знімають над відьмою,
Щоби погасла:
Відьомська ж душонка
Боїться цей світ покидать...
Рак душ – як і сказ, –
То хвороба заразно-опасна,
Не лиш для дівок, –
А й для націй,
Що можуть вмирать,
Якщо у них відьми керують царьками земними,
Нацьковують їх на крилате, дзвінке, корінне.
Та будьмо уважні.
Бо й грішні вмирають святими...
Оця чорна відьма
До Бога штовхнула мене.
27 верес. 15.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42825/Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1007 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1007 seconds