Було це в горах… синіх і високих
Де обрій тане у колисці сивих хмар
Осяяний промінням мир і ніжний спокій
На полонині, повній власних чар…
Було це в горах, майже на межі світів
Де трав карпатських аромат насичений, духмяний
Та афини смакують, як ніде в житті
Де сльози мимоволі навертають неслухняні…
І як вершини раптом скриє «диму» ковдра
Зійшла така на двох небачена любов
Вона — місцева… Він — турист- фотограф
Він — з міста, де є інтернет, кіно, асфальт та купа установ…
Де каву у горнятку називають «чашка кофє»
Солярій — сонце, кондиціонер — повітря
Для неї переїхати — то повна катастрофа…
Вона — дитя лісів і квітів, гір і вітру…
Одна країна — та дві різні мови
Зверталися один до одного як вміли
І все навколо їм здавалось в цей момент чудовим
Лише майбутнє спільне разом якось не судилось…
Йому рішучості забракло, їй завадив страх
Між ними 800 чи більше кілометрів клятих
Та з того літа не минуло й дня, коли б не поверталися в думках
До тої висоти, яку, шкода, уже не взято…
Було це в горах. Час собі спливав
Затягуючи в будні трясовини
А вчасно непромовлені слова
Страждали у душі. Чия вже тут провина…
Так, був і телефон. Години спілкування…
Далекоглядні плани, веселкові світлі мрії
Але ж серцебиття дають коханню
Конкретні та цілком реалістичні дії…
Вона чекала: «зможе, прилетить!»
Сама квиток брала вже майже двічі…
Він думав: «влітку, на наступний рік
Знайду її… та залишусь навічно…»


Карпати, 2015