Не сходять з розуму на війні;
він втікає від жаху з криком.
І немає йому вороття,
як вогню, що біжить житом.

Не знайти дороги назад,
бо «назад» уже не існує,
чорне зяє провалля там,
де криваво кричить і нуртує

страх, в якого немає дна,
біль, якому б закрити очі,
клята пам‘ять, знов та сама,
крик, і крик, і пекельні ночі.

І рятунку немає ніде.
І вмирати уже не треба.
І сивіють святі в раю.
І немає уже неба.