Погляд крізь замурзане й пошарпане вікно швидкісного трамваю.
Пошук.
Полум*я.
Червона!
Тепла, яскрава,
проти природного поклику залишилася в літі,
багряна весела квітка.
Серед сотні сірих вікон
вона королевою
постала на підвіконні багатоповерхівки.
Дивлячись звисока,
вона с любов*ю промовляє до мене:

"А літо знову настане!
Літо буде з тобою завжди! Поки ти бачиш.
Поки дивишся не тільки під ноги.
Мрійниця, в нещасливу годину згадай,
мої пелюстки скоро опадуть,
хоча я кинула виклик природі,
розуміючи, що все одно їй програю.

Та з новим теплом сонця - розкітну.

І я знову постану на цім підвіконні
Королевою сірого обшарпаного будинку.
Його прикрасою. Його надією.
Його полум'яним зверненням до тих, хто тримає голову високо.
Не високої ціни собі шукаючи,
а замріяно.

До тих, хто не маючи крил все ж літає.
Подумки. У небі.
У мріях. "