Маленька Катруся дуже любить зиму. А хто, скажіть, з дітей її не любить?
Адже саме взимку можна сніговика зліпити, в сніжки пограти, на санчатах з гірочки поз'їжджати. Головне тут - добре вдягтися, щоб не змерзнути та не застудитися.
Щічки на морозі аж пашать! А вушкам під вовняною шапочкою затишно.
Ручки сніговика та сніжки ліплять - а, однак, не мерзнуть, рукавички їх зігрівають. Краса!
А от, що робити, коли шапочка з рукавичками раптом розсварилися? Не могли узгодити, хто з них головніший.
- Я, - наполягала на першості шапочка, - бо знаходжуся на голові! Вище за всіх!
- Ні, ми головніші! - заперечували їй рукавички. - Бо зігріваємо ручки, які тебе туди щодня підносять.
І, мабуть, ще довго вони б отак сперечалися, коли б...
Побігла якось Катруся на вулицю з дітьми сніговика ліпити, а рукавички в хаті лишила.
Засумували рукавички.
- Напевно, має рацію шапочка, - журилися бідолахи. - Не потрібні ми хазяйці. І навіщо тільки бабуся нас плела?
Та щойно вони про це подумали, як на порозі знову з'явилася Катруся.
Схопивши з шафки забуті рукавички, і притуливши їх до розчервонілої на морозі щічки, дівчинка прошепотіла:
- Так ось де ви, мої м'якенькі. Так ось де ви, мої тепленькі. Як же мені вас, мої хорош , бракувало.
Рукавички допитливо поглянули на шапочку.
- Здаюсь, - відповіла та зніяковіло. - Погоджуюся на нічию!