Чудова присвята, Олександре!
Ніякої дисгармонії рядків, як зазвичай буває в акровірші.

"Фрагменти моєї позиції" справді дещо відрізняються від ура-патріотизму. Я вважаю, що в нашому столітті за гарячого бажання політиків можна б таки обійтися без війни, кровопролиття. Руйнація передбачає ...... відродження. От почекаємо ліпших часів.
Дякую, Олександре, за присвяту-акровірш, ціную Вашу прихильність. Олімпів нині безліч, гадаю, що я на своєму нікому не заважаю, міцно стою))).
І слугую лише Поезії, як і годиться.

Щойно прочитала вірш чудового незабутнього поета Івана Низового, кортить показати.
Справжній поет завжди правдивець.

***
Ми пихаті лиш у хаті
Власній, серед близьких,
А чиновницької раті,
Де пикаті та пузаті,
Не знаття, якої знаті,
Боїмось. На писках
Нашенських помітні знаки,
Що ми в дошку свійські:
Там, де треба, – посіпаки,
При нагоді – мов собаки,
Яничари й вурдалаки,
Наймити злодійські.

Ми – еліти сателіти,
Гридні і васали,
В нас такими й наші діти
Стануть, щоби володіти
Й від роботи щоб не пріти
Преміальним салом.
І не вроздріб – налом;
Щоб навалом хліба й солі
І всього-всього доволі
В закромах, в заначках, в полі
Й не мозолились долоні,
Незнайомі з ралом!

Дописав би я й кінцівку
Чесно й без вагання,
Та… пустив мій Шустрик цівку
На віршописання
Й похилив униз голівку –
Вибачивсь зарання.
2004
(«Кураїна»)

Запахуща, гідна присвята до вишуканої "ясно-сяйної" поезії