Агов, із келихом пивця служако,
Від амби-смерті красота спасе?
Кричиш пісні в шерезі літо з гаком.
А міг би десь варити ель, глясе.

Крутив би калачі, студив підкови,
Підносив би любаску до зорі.
А скільки плац топтати - знають вови,
Мизаті йвани, васі - на горі.

Їм лінь тебе спасти від куль і дюді.
Вони лящать: "ату... в котли... назад...";
Крізь мідне вушко протягли верблюда,
Ще виведуть кульгавців на парад.

Сумна дружина немовлятко вгорне
У вишиті, бо ж модно, пелюшки.
Мене будили і гудки, і горни.
Ішли ми до розрухи навпрошки.

Ой, ні... Не можна.
Все у нас "в парядкє".
І будуть пишні мальвоньки, степи.
Людва на срібляки падка чи падка.
Ти пий своє пивце криваве, пий...

А я лечу. Бо що робити в місті,
Де шведи полягли у чорну персть,
Де по цимбалах вусаням троїстим,
Хто закуйовдив на папасі шерсть.

І ти, і я - заручники ексцесів.
Мій зорний погляд крізь юрму і Час.
Пиши своїй вагітненькій Олесі,
Щоб економила помаду, газ.

Замащені кишені, скло пітніє.
Убив...
Не вбив...
Ламаєш сірники.

А над Полтавою - канцерогенний іній.
І горнуть сніг лопатами "совки"...


2016