
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:55
На прийомі молода жінка 30 років. Вона працює на трьох роботах, особистого життя не має, весь вільний час займається волонтерством, а також допомагає безпритульним тваринам. На питання, що вона робить суто для себе, відповідає, що це і є її голов
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.20
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривок із поеми
Контекст : http://poezia.org/ua/id/43419/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із поеми
* * *
Роди мене назад, моя плането,
У час, який слізьми малює кров.
Інопланетні храми пістолетами
Лягають тінно на земний Дніпро.
Компютер.
Свічка.
І космічне сміття
Над нами...
Заступає благодать.
Крізь нього нам чорти у душу мітять
І охоронці-ангели летять.
Вони тут розберуться між собою.
Зі мною також розберуться, бо
Коня ти приведеш до водопою,
Напитися ж наверне тільки Бог.
Тут наша воля часто – божевілля.
Як відьми смерть, така любов тяжка.
Де людям злим війна – немов весілля.
Весілля ж невеселе...
В ДНК
Тепер такі проникли землетруси,
Що динозаври в декому ревуть.
А динозаври – як бабусі гуси...
Така-от суть.
Наш корабель хитається, трясеться.
Коти – як миші.
Миші – мов коти.
Та треба йти, допоки нам ідеться, –
До світла,
Щоб самим уже світить.
Бо скрізь розгул кривавої печалі.
Як мед із кров'ю ранок...
Рана.
Рай...
Ржавіє все, що в цім житті зі сталі.
Ржавє навіть слово з-під пера,
Якщо воно без крові і без духу,
Якщо воно не щире,
Не сльоза.
Не усміх,
Не вогонь,
Не завірюха
І не козак.
Вогонь і вітер чесні в цьому світі.
Вода хитрюща, як усі жінки.
Про юність спогад сонним світлом світить
І п*є зірки із Божої руки.
Шукаю корінь перекотиполя,
Шукаю вперто папороті цвіт.
Як блудний пес, я звик уже до болю.
Мов князь, карбую кров*ю заповіт.
Святими журавлі мені здаються.
Вагон Львів-Київ – келія моя.
Йде кров – мов дим літаючого блюдця,
А кров із горла – часу течія.
Дзвенить живий алмаз мойого серця.
А я – священна жертва цих людей.
Але на долю не умію сердиться.
Нехай із ласки Божої веде.
Нехай веде, мов хлопчика, за руку,
Веселі сни дарує, висоту.
Мене чекають читачі й онуки,
Допоки я шліфуюся, росту.
Поміж доріг – як поміж ніг дівочих –
Єство моє гуляє і шука.
Моя ж душа страдає і пророчить –
Як вертикальна вітряна ріка.
А коло все стискається, стискає…
Сльоза ж по шрамі п'є свою печаль.
Хрестате горе.
Щастячко ж безкрає,
Немов пасхальна вітряна свіча.
Роди мене назад, моя плането,
У час, який слізьми малює кров.
Інопланетні храми пістолетами
Лягають тінно на земний Дніпро.
Компютер.
Свічка.
І космічне сміття
Над нами...
Заступає благодать.
Крізь нього нам чорти у душу мітять
І охоронці-ангели летять.
Вони тут розберуться між собою.
Зі мною також розберуться, бо
Коня ти приведеш до водопою,
Напитися ж наверне тільки Бог.
Тут наша воля часто – божевілля.
Як відьми смерть, така любов тяжка.
Де людям злим війна – немов весілля.
Весілля ж невеселе...
В ДНК
Тепер такі проникли землетруси,
Що динозаври в декому ревуть.
А динозаври – як бабусі гуси...
Така-от суть.
Наш корабель хитається, трясеться.
Коти – як миші.
Миші – мов коти.
Та треба йти, допоки нам ідеться, –
До світла,
Щоб самим уже світить.
Бо скрізь розгул кривавої печалі.
Як мед із кров'ю ранок...
Рана.
Рай...
Ржавіє все, що в цім житті зі сталі.
Ржавє навіть слово з-під пера,
Якщо воно без крові і без духу,
Якщо воно не щире,
Не сльоза.
Не усміх,
Не вогонь,
Не завірюха
І не козак.
Вогонь і вітер чесні в цьому світі.
Вода хитрюща, як усі жінки.
Про юність спогад сонним світлом світить
І п*є зірки із Божої руки.
Шукаю корінь перекотиполя,
Шукаю вперто папороті цвіт.
Як блудний пес, я звик уже до болю.
Мов князь, карбую кров*ю заповіт.
Святими журавлі мені здаються.
Вагон Львів-Київ – келія моя.
Йде кров – мов дим літаючого блюдця,
А кров із горла – часу течія.
Дзвенить живий алмаз мойого серця.
А я – священна жертва цих людей.
Але на долю не умію сердиться.
Нехай із ласки Божої веде.
Нехай веде, мов хлопчика, за руку,
Веселі сни дарує, висоту.
Мене чекають читачі й онуки,
Допоки я шліфуюся, росту.
Поміж доріг – як поміж ніг дівочих –
Єство моє гуляє і шука.
Моя ж душа страдає і пророчить –
Як вертикальна вітряна ріка.
А коло все стискається, стискає…
Сльоза ж по шрамі п'є свою печаль.
Хрестате горе.
Щастячко ж безкрає,
Немов пасхальна вітряна свіча.
Контекст : http://poezia.org/ua/id/43419/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію