
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривок із поеми
Контекст : http://poezia.org/ua/id/43419/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із поеми
* * *
Роди мене назад, моя плането,
У час, який слізьми малює кров.
Інопланетні храми пістолетами
Лягають тінно на земний Дніпро.
Компютер.
Свічка.
І космічне сміття
Над нами...
Заступає благодать.
Крізь нього нам чорти у душу мітять
І охоронці-ангели летять.
Вони тут розберуться між собою.
Зі мною також розберуться, бо
Коня ти приведеш до водопою,
Напитися ж наверне тільки Бог.
Тут наша воля часто – божевілля.
Як відьми смерть, така любов тяжка.
Де людям злим війна – немов весілля.
Весілля ж невеселе...
В ДНК
Тепер такі проникли землетруси,
Що динозаври в декому ревуть.
А динозаври – як бабусі гуси...
Така-от суть.
Наш корабель хитається, трясеться.
Коти – як миші.
Миші – мов коти.
Та треба йти, допоки нам ідеться, –
До світла,
Щоб самим уже світить.
Бо скрізь розгул кривавої печалі.
Як мед із кров'ю ранок...
Рана.
Рай...
Ржавіє все, що в цім житті зі сталі.
Ржавє навіть слово з-під пера,
Якщо воно без крові і без духу,
Якщо воно не щире,
Не сльоза.
Не усміх,
Не вогонь,
Не завірюха
І не козак.
Вогонь і вітер чесні в цьому світі.
Вода хитрюща, як усі жінки.
Про юність спогад сонним світлом світить
І п*є зірки із Божої руки.
Шукаю корінь перекотиполя,
Шукаю вперто папороті цвіт.
Як блудний пес, я звик уже до болю.
Мов князь, карбую кров*ю заповіт.
Святими журавлі мені здаються.
Вагон Львів-Київ – келія моя.
Йде кров – мов дим літаючого блюдця,
А кров із горла – часу течія.
Дзвенить живий алмаз мойого серця.
А я – священна жертва цих людей.
Але на долю не умію сердиться.
Нехай із ласки Божої веде.
Нехай веде, мов хлопчика, за руку,
Веселі сни дарує, висоту.
Мене чекають читачі й онуки,
Допоки я шліфуюся, росту.
Поміж доріг – як поміж ніг дівочих –
Єство моє гуляє і шука.
Моя ж душа страдає і пророчить –
Як вертикальна вітряна ріка.
А коло все стискається, стискає…
Сльоза ж по шрамі п'є свою печаль.
Хрестате горе.
Щастячко ж безкрає,
Немов пасхальна вітряна свіча.
Роди мене назад, моя плането,
У час, який слізьми малює кров.
Інопланетні храми пістолетами
Лягають тінно на земний Дніпро.
Компютер.
Свічка.
І космічне сміття
Над нами...
Заступає благодать.
Крізь нього нам чорти у душу мітять
І охоронці-ангели летять.
Вони тут розберуться між собою.
Зі мною також розберуться, бо
Коня ти приведеш до водопою,
Напитися ж наверне тільки Бог.
Тут наша воля часто – божевілля.
Як відьми смерть, така любов тяжка.
Де людям злим війна – немов весілля.
Весілля ж невеселе...
В ДНК
Тепер такі проникли землетруси,
Що динозаври в декому ревуть.
А динозаври – як бабусі гуси...
Така-от суть.
Наш корабель хитається, трясеться.
Коти – як миші.
Миші – мов коти.
Та треба йти, допоки нам ідеться, –
До світла,
Щоб самим уже світить.
Бо скрізь розгул кривавої печалі.
Як мед із кров'ю ранок...
Рана.
Рай...
Ржавіє все, що в цім житті зі сталі.
Ржавє навіть слово з-під пера,
Якщо воно без крові і без духу,
Якщо воно не щире,
Не сльоза.
Не усміх,
Не вогонь,
Не завірюха
І не козак.
Вогонь і вітер чесні в цьому світі.
Вода хитрюща, як усі жінки.
Про юність спогад сонним світлом світить
І п*є зірки із Божої руки.
Шукаю корінь перекотиполя,
Шукаю вперто папороті цвіт.
Як блудний пес, я звик уже до болю.
Мов князь, карбую кров*ю заповіт.
Святими журавлі мені здаються.
Вагон Львів-Київ – келія моя.
Йде кров – мов дим літаючого блюдця,
А кров із горла – часу течія.
Дзвенить живий алмаз мойого серця.
А я – священна жертва цих людей.
Але на долю не умію сердиться.
Нехай із ласки Божої веде.
Нехай веде, мов хлопчика, за руку,
Веселі сни дарує, висоту.
Мене чекають читачі й онуки,
Допоки я шліфуюся, росту.
Поміж доріг – як поміж ніг дівочих –
Єство моє гуляє і шука.
Моя ж душа страдає і пророчить –
Як вертикальна вітряна ріка.
А коло все стискається, стискає…
Сльоза ж по шрамі п'є свою печаль.
Хрестате горе.
Щастячко ж безкрає,
Немов пасхальна вітряна свіча.
Контекст : http://poezia.org/ua/id/43419/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію