Волав бетон: «Не зраджував я Вас!
Мені підступно в ребра вибухівку
Підклали, щоб обрушити каркас,
Колінами укласти на долівку.

Я Вас беріг, як тільки лише міг,
Мій термінал вас захищав до скону,
Щоб смерть не допустити на поріг,
Засунув кістку в горло я Харону!»

Котились глиби з кров’ю впереміш,
Бетон лежав розпластаний від болю,
Старався обіймати всіх ніжніш,
Укрити, наче ковдрою собою.

«Простіть за те, що слабшим був за вас,
Сталеві діти, кіборгами звані,
Якби зумів, спинив би навіть час,
Собі забрав би від осколків рани.

Я серцем – з вами, чуєте, синки,
Протримайтеся трохи піді мною.»
В німих очах лелеками роки
Металися, підранені стрілою.

Свій борг країні віддали сповна,
Склепила смерть завчасно їм повіки.
Та всіх героїв славні імена
Укарбувались подвигом навіки.