ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тамара Борисівна Маршалова / Вірші

 Легенда про те, як виникли Карпати – віршований переказ
В часи давні, старожитні,
Сивиною ніби вкриті,
Під шатром небесно-синім,
Розстелилася рівнина.
Без кінця лежить, без краю,
Малахітом трав буяє,
Явори, буки, смереки,
Величаються здалека.
Наче срібні плинуть води,
В них форель стадами ходить -
Сила риб малих, великих
Повнить там потоки й ріки.
Сонце сяє, вітер віє...
Все життю навкруг радіє,
Веселить та бавить очі.
Тільки що це? Грім грохоче?
То не грім! Володар краю,
Де усе так надихає,
Дужим кроком спішно йде.
Від ходи земля гуде.
Хто він? Велетень! Всяк знає,
Що ім’я Силун він має,
Що ґаздівство - його хист,
Полюбляє розкіш, лиск.
У палаці проживає,
Ну, а той до хмар сягає,
Білий мармур, як то з піни, –
Це міцні палаца стіни.
Розкошує тож господар,
Широченні гарні сходи
До кімнат ведуть без ліку.
Їх пишноти тішать пиху.
День у сріблі, ніч у златі -
Ніжиться в коштовних шатах.
Слуги пану догоджають,
Килими до ніг встеляють.
Ходить ґазда килимами,
Їсть смачні добірні страви.
А тим часом бідні слуги
Нидіють у мзерних зрубах.
Бо не хоче велет лютий,
Сморід поту всюди чути.
Дідич статки поважає -
Гроші запаху не мають.
А зітхання, тихій стогін
Вітер лиш почує,
Як у полі й при худобі
Біднота працює.
Безліч панської худоби:
Вівці, коні,свині,
Буйволи, воли, корови -
Ходять по долині.
У ставках - качки та гуси,
Тьма курей на фермах.
І за всім цим слуги мусять
Доглядати ревно.
Доглядати, хліб ростити,
Землю обробляти,
І при цьому ані волі,
Ані благ не знати.
Тільки праця, важка праця,
Зраночку й до ночі,
А шоб волю людям дати,
Велет, бач, не хоче.
Хто ж тоді йому багатсва
Заробляти стане,
Як повалять люди рабство
Й Силуна зоставлять?
Поміж челяді отої
Був Карпо Дніпровський
Від Дніпра прийшов по долю -
Впав у рів холопський.
Десять років, як покинув
Рідний дім, матусю.
Вже двадцятий хлопцю зринув -
Ще не повернувся.
Ані грошей, ані волі
Він тепер не має,
Працював за кращу долю,
А життя втрачає.
Мав підтримкою для неньки,
Замість батька стати,
Був хлопчина ще маленьким,
Як його він втратив.
Хтів віддячити матусі
За турботу сталу,
Та не може повернутись,
Тут бажань замало.
Нелюд грізний править краєм,
За людьми слідкує,
А буває, що й ночами
Топіт ґазди чують.
Ось такої якось ночі
Вийшов хлопець з хати -
Подивитися на зорі,
Щось обміркувати.
Раптом бачить – тінь майнула...
Упізнав тут пана,
Та й надумав, що година
Перемов настала.
Силуна Карпо окликнув,
Привітався чемно.
Ще сказав, що не посмів би
Мовити даремно,
Але час йому додому,
До свого вже краю,
Де на нього десять років
Матінка чекає.
Що просив би вельми пана,
Дати розрахунок,
Щоб піднести ненці гарний
Цінний подарунок.
Та на всі його прохання
Ґазда лиш злостився.
І Карпо в своїх жаданнях
Теж не поступився.
Хлопець мужній, справедливий,
Серед слуг у шані,
Не хотів терпіти далі
Всі оті знущання.
Промовляв більш не від себе,
Від усіх злиденних,
Що несли ярмо вже ледве
На плечах стражденних.
Гримнув яро велет грізний:
- Не діждетесь плати!
Бунтарів я звик зазвичай
В прірву відпускати!
Очі кров’ю налилися,
Хлопця підіймає
Та об землю, озвірівши,
Ним щосил вдаряє.
Але марно він старався
Той і не забився,
У землі великий вибій
Тільки утворився.
А Карпо отримав силу,
Що звернув би гори,
І була ота вся сила
Ворогам на горе.
Від землі вона дісталась
Хлопцю за страждання,
Щоб віддячив Силунові
За брехню й знущання.
Тож, тепер Карпо тримає
Ворога за барки,
Б'є щомоці ним об землю,
Припинивши сварку.
Б’є один раз, за ним - другий...
Земля стогне, рветься...
І Силун у те провалля
Кубарем несеться.
Над собою вже не бачить
Сонячного сяйва,
Бо розколину безкраю
Вмить земля стуляє.
Гатить землю кат руками,
Тузає ногами,
Головою ще штовхає...
Всі потуги марні!
Не бажає справедлива
Ката випускати,
Перед деспотом жорстоким
ХОди відкривати.
Вигинається від сили
Силуна ударів,
Де була колись рівнина,
Гори раптом стали.
Де Гуцульщина - найвищі,
Хмари підпирають,
Їх тепер Гуцульські Альпи
Люди називають.
Зник палац у прірві з катом,
А на тому місці
Гарне озеро з’явилось,
Звати Синевірське...

Зажили тож вільно люди,
Вчаться ґаздувати,
А ті гори, на честь хлопця,
Нарекли Карпати.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-26 14:45:29
Переглядів сторінки твору 960
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.728
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ
Автор востаннє на сайті 2026.11.22 13:58
Автор у цю хвилину відсутній