Стівен Хокінг лякає: незабаром кінець…
Цей оракул все знає, а бодай його грець!
А утім, вибачайте, він в парезі давно.
Тільки водить очима та віщує одно:

Ось натисне топ-дурень на жасну кнопку «Пуск»,
Землю нашу рідненьку трафить ядерний луск.
І розійдуться зшивки всіх умов для життя,
і покотиться торба з вишини в небуття.

Або інша проблема – вірус генних хвороб
осідлає планету, мовить розуму: Стоп!
Недолуга людина не врятує себе,
бо геномні бацили – то великі Цабе.

Або робот-залізка в тестуванні ума
мудраків переплюне – купно всіх, зокрема.
Ну а як він мудріший, то, людино, корись.
А не хочеш служити, до загину котись.

І стає дуже лячно, особливо вночі,
коли темінь у вікна хилитає корчі.
Ач, віщун-розумака нажахав цілий світ.
Б’ється в шибу метелик, наче той зореліт.

А ти знаєш, це вихід – скарб зібравши в суму,
полетіти у Космос, ну хоча б на Луну.
Вибачайте, на Місяць – от цей суржик дістав!
Знав би, хто прочитає, то би так не писав.

А ще краще у далі, де сусідів нема,
і покоїться в пеклі непогрішна вина.
Де життя одиноке, отже ризик – зеро.
І щоб знову надія: Бог, палата, ребро…

16.11.2016