Ще відлуння далекої зірки,
Кличе в ті калинові причілки.
Де у травах живуть перепілки,
Де крилечком торкаючись гілки,
Вечорами зітхають вітри.

І той спомин що часом не стерся,
Знов донЕсе до мОйого серця.
Тих очей синьоокі озерця,
І в душі при відкриються дверці,
І душа наче птиця злетить.

Понесеться вона по простору,
В ту весняну заквітчану пору.
До Карпат, до батьківського двору,
Де в піснях солов’їного хору,
Зачарована стихне й замре.

У батьківському дворі криниця,
І підійде душа як годиться.
І нап’ється святої водиці,
І зайде до тієї світлиці,
Де так довго вона не була.

2014р.