Ти не питав Петра: «Чому відрікся?
Навіщо клявся і божився,
А перед цим усім хвалився,
Що не оставиш в час біди,
Готовий і на смерть іти,
А сам… Сховався у пітьмі?»

Ти не питав: «Чому не віриш слову
Що Я воскрес, явився знову?
Втекли на море, риболови?»
На березі Господь стояв,
З любов’ю учнів там чекав,
А Сам… Все наперед Він знав.

Ти їх спитав: «Чи є пожива, діти?
Як ні, праворуч киньте сіті.
Вловили риби і Учитель
До їжі учнів закликає.
Ніхто Ісуса не питає,
А Він… Господь серця їх знає.

Спаситель добре серце знав Петрове,
До Нього мовив тричі слово:
«Чи маєш, Петре, ти любові
До Мене більше ніж оці?»
Петро смутився у душі:
Я – зрадник. Знають це усі.

«О, Господи! Ти знаєш все…
І знаєш, що люблю Тебе!»
«Мої ягнята паси тепер,
Іди за Мною ти усюди,
Хоча не легко іти буде:
Самого поведуть злі люди».

Давно з Петром була оця розмова,
Разом всі будем уже скоро
Ми із Петром на небі новім.
Але звучить питання знов,
В віках те саме – про любов.
Спаситель зве? Ти чуєш зов?

Він не питає в нас: «Чому ви впали?
Чому так довго ви мовчали?»
Бо знає Він, коли вставали.
Спаситель ніжно промовляє:
«Тебе Я спас ціною крові
Люблю й чекаю теж любові».
05.04.2002