Фото архівні роздивлювавсь я,
З війни світової першої.
Прапорщик юний,ще майже хлоп"я
Світ об"єктивом обмежив.

Свій тут бліндаж,там траншея чужих--
Ворог--германці закляті.
Світопис наче літопис душі
Про злую війну прокляту.

Бачу обличчя селянські прості:
Бо від сохи--у солдати...
На грудях у когось хоробрі хрести
На стрічках висять строкатих.

Всі вони схожі,неначе брати,
Форма військова зріднила.
Здавалось,що янгол з небес золотих
Над ними розп"яв свої крила.

Не всіх він плечем прикриє в бою
І знімки ці може в останнє...
Віщує на когось й сичить Гамаюн,
Знає кого не стане.

Чому--не скажу,але Рижик-пес,
Що з їжаком грався,
Для мене найбільший явив інтерес,
Чимось дитячим вразив.

Десь підібрали,чи сам він прибивсь
До польової кухні?
Рудий напевно увесь,чи рябий
Й висячі дворняжі вуха.

Він щуривсь на сонце...І думав я
Про нього,а не про військо,
Яке йому мати й батько--сім"я,
Хоча й нема його в списках

Роти чи полку.Та він у них був,
Улюблинець цей приблудний.
І спину його рудо-рябу
Тріпали і пестили люди

Черстві від війни,та у псині цій
Знаходили душі відраду
Солдати і командири-отці
І він їм дарив радість.

Чомусь мені стало тужно в ту мить,
Сльоза задрижала в оці...
Серце чи може душа болить...
Занило у лівому боці.

Де той бродяга їх Рижик подівсь,
Скільки прожив він на світі?..
Ще раз на фото я ті подививсь--
Витівку тьми і світла.

4.1.17. 12:20.

Дивитись:Архив Вержбицкого.Жизнь до октября 1917 г.Часть 2