Не зупиняє нас імла,
Ні сніг, ні лід, ні дощ, ні вітер.
Нам вистачатиме тепла
Для душ, в романтиці зігрітих.

Хай вітер лиця обпече,
Нехай зігне утома ноги,
Не проміняти ні на що
П'янку романтику дороги.

Наш шлях завжди за горизонт,
Де скелі небо закривають,
Де гір неписаний закон,
З якого винятків немає.

Та тільки ось одна біда –
Час повертатися в долини.
Та пам’ятаємо завжди,
Що є не скорені вершини.

Щоб в душах пломінь не схолов,
Ми падаєм, щоб підніматись,
Змовкаєм, щоб співати знов,
Йдемо удаль, щоб повертатись.

2008 – 2017

Текст оригіналу:

Покрыла мир сырая мгла,
С дождем о чем-то спорит ветер,
А нам достаточно тепла
Души, романтикой согретой.

Пусть ветры лица обожгут,
Усталость пусть сгибает ноги, –
Не променяем на уют
Суровой прелести дороги.

Наш путь всегда за горизонт,
Где скалы небо закрывают,
Где гор неписанный закон,
И исключений не бывает.

Но только, вот, одна беда –
Опять дела зовут в долины.
Но не забудем никогда,
Что есть не взятые вершины.

Чтоб в жизни сердцем не стареть,
Мы падаем, чтоб подниматься,
Молчим, чтоб снова песни петь,
Уходим, чтобы возвращаться.

1978