3.
- На Вишгородську, - людина всілась спереду, посміхнулась. Таке буває рідко.
- На Вишгородську?- перепитуєш. - Якщо можна, без цигарок? - відразу розставляєш все на свої місця… Оглянеш. Задоволений. Людина одягнена зі смаком. Шикарний парфум. Добротне осіннє взуття. Сіра спортивна куртка на спортивній фігурі… В очі кидається модний кашкет. Обручка на правій… Акцент. Звідки? Через хвилину:
- А ви звідкіля? І як вам Київ, надовго?… - звичайні питання, воно завжди так… З Воскресенки на Вишгородську через Московський. Тягучка. Перед мостом дтп. Нічого серйозного. Треба ж згаяти час якось…
- Бізнес. Откуда я? З Чорногорії… А Кієв очень красивей, очень… - і знову посміхнувся. - А как у вас?, - мабуть про те, чим ти займаєшся і як живеш. А то він не бачить? По твоїх очах усе видно. По твоїй машині - все зрозуміло.
- Кінці з кінцями, як більшість - відповідь коротка. - Вона спасає, - маєш на увазі жигулі, бо обидві руки саме на кермі, і ти легенько прицмокуєш язиком… - Ласточка. З усіх, а їх було, різних… більше двадцяти, ця найрозумніша - зайвий раз нюні не розпускає. Хіба що допече, то прямо на подвір’ї ляже, вгрузне в землю і стогне за всі болячки разом… Ні метра із двору. А щоби там, десь на дорозі, посеред траси - ні, тільки дома. Збрехав. Було. На Виноградарі, під лісом, накрився трампльор… Тягти на буксирі в село - дурня. Залишив. Двері не замикаються. Багажник так. Знімаєш акумулятор. Просиш у Господа Бога, читаєш молитви до усіх янгелів зразу… Зранку в магазин, знайомий довіз на Виноградар. Боже! Усе на своїх місцях. А могло бути як Молдавії? Приїхав до знайомої ще по Комсомольську-на-Амурі, котра вийшла заміж… Наранок без колес, усі чотири зразу… З Оленкою ви дійсно друзі, вона гарнюща… ой гарнюща! приїхав - бо обіцяв… тим паче, півтора роки віддав службі в Кишиневі - чому б не провідати? Розказуєш своєму пасажиру ще кілька дивних історій… А він тобі про своє, далеке від твого…. Бізнесові люди! Ти його розумієш… Класний пасажир! Жаль, що так швидко доїхали…
- Щас нада направо, на свєтофорі…
- Єс, бу сдєлано.
Чудовий день. Рибний… Ти задоволений. Добре попрацював. Притомило. Недалеко площа Шевченка… а там на Водогін, крізь Вишгород через продуктовий… Ще встигнеш на річку освіжитись… Сьогодні бокс. Молодший Кличко, правда старший імпонує більше….
- Вот возле етово под’єзда. І нужно будєт почекать… Всєво пару мінут… Вдруг дома нету?! Пєрвий поверх… окна вот на нас смотрят… - його акцент викликає повагу, посмішку… Ти погоджуєшся, і згоден чекати скільки завгодно. За цей короткий час ти і про себе розповів, і його вислухав - ви майже друзі… так повино бути. Він сує сотку долларов… Ти вигрібаєш з потайної кишені усе, що награчував… Цього недостатньо, щоб різійтися. І знову він приходить на поміч: протягує руки, в руках у нього вже не сотка, а ще купа долларів… В одній руці свої доляри, інша тягнеться до твоїх грошей, і ти сам віддаєш, те, що так важко тобі дістається… Півдня гасаєш по Києву не одну сотню кілометрів… дихаєш Бог знає чим, одне яблуко замість обіду. Спина інколи горить вогнем… І все це на одних нервах, навіть коли приходиться підігравати, підспівувати… тобі вкрай потрібні рублі, купони, марки, доллари, гривні. Твоя сім’я чекає від тебе заробітку. Вони далеко. Дружина не працює. Син і доця… Ти ж батько? У тебе святі обов’язки. Заради цього ти ризикуєш бути… Він обіцяє через хвилину повернутися…там, у друзів він розміняє, добавить, відніме… одним словом ти сидиш хвилину, три, двадцять… В очах світлішає. Ти бачиш кольори: зелений опускється на листя, сірий - на латаний асфальт. Чорні кружляють за лобовим шклом. Вороньйо… Приходиш в себе… О, і сонечко он… Тебе розвели. Кинули. Під’їзд на дві вулочки. Чому? Чому саме тебе?!.. Бокс відпаде. Все спочатку. Ти все одно віддіб’єш своє, щоб там не було. Приповзеш під ранок. Тебе зустріне кіт Петя. Вляжеться на груди, витягне шию до підборіддя і засопе з тобою в унісон як людина, тільки справжня…
2017.
(Далі буде )