Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
До дня виводу військ з Афганістану
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До дня виводу військ з Афганістану
ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема
Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.
Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну...
.........................................................
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Схилився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
...Посвячених маса, як гинув Амін...
І... голос Тараса я чую в пітьмі-
- Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі...
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина... І мара єдина...
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна... Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі...
І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна...
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім...
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу...
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки...
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають...
Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час...
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
........................................................
...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
29. 02. 2016. Містична ніч...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116030809783
Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.
Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну...
.........................................................
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Схилився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
...Посвячених маса, як гинув Амін...
І... голос Тараса я чую в пітьмі-
- Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі...
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина... І мара єдина...
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна... Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі...
І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна...
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім...
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу...
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки...
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають...
Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час...
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
........................................................
...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
29. 02. 2016. Містична ніч...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116030809783
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
