Він хоче її як жінку

Таня-Марія Литвинюк

В місто контрастів, бруківки, сухих гілок
Увірвалось тепло трохи рано й бентежно.
Він любить її, найріднішу з усіх жінок,
Найтеплішу з усіх, береже́ну і обережну.
Та поки боїться сказати їй про головне
За собою постійно лишає відчинені двері.
В період самотності світле його й неземне
Швидко звикло до грубих людей і матерій.
Між — ними свобода, між ними — така глибина,
Що можна молитись, мовчати й стояти у тиші.
Він творить для неї море, якого у неї нема,
Вона – йому серце. І стукіт пришвидшує.
Він ще боїться прозорості, легкості, чистоти,
Зруйнувати її, ненароком сказати більше.
Тому він так рідко відповідає на довгі листи.
І вчинки його не виказують найголовніше.

2017