Люди - це рівноправні та рівноцінні партнери у цьому житті, а не приватна пігмейська масовка на чиєму задньому плані. І власна майстерність не є індульгенцією від зверхності. Людське завжди повинне стояти попереду.

Справжня людяність - це, зокрема і в тому, коли, не зважаючи на дружні почуття, які щадять друга, вказати йому на помилки. Без лайна в житті не обійтися, звісно. Можна витерпіти, коли воно в одному, двох, ну трьох творах, а коли уже в десяти з десяти - це уже тенденція. І може хтось протестує проти такої тенденції, висловлює своє обурення природнє, бо друг себе з боку не бачить і бачити не хоче. І вважає себе в усьому правим. І приймає зауваги в штики. І воює з вітряками... А може хоч іноді треба прислухатися до тих, кому дано більше, ніж тобі? А в чому має проявлятися людяність? В опусканні до лайнюкового рівня? Щоб ми були всі однакові? Зрівнялівку ми вже проходили в совдепії. На жаль, такого не буває. Боги створили людей різними. Одним дано більше в поезії, а другим - у створенні прекрасного підводного царства в акваріумі, організаторських здібностях у концертній діяльності, у ремонтній праці побутовій, в той час, як справжній поет у цим питаннях - як немовля часто. Люди доповнюють одне одного і від того світ і прекрасний своєю різноманітністю.
Не я придумав наголос "вІрші" професійний, мені Ліна Костенко зауважувала у приватній розмові і я її слухав, а не казав, що вона зверхньо себе поводить, поважав її рівень і її досвід і людяність ту саму, коли вона писала "люди, будьте взаємно красивими". Може, і я не доріс до цих слів, то намагаюся дорости і інших колег і друзів намагаюся "тягти" за собою. А вони мене хочуть "опустити" до зрівнялівки, до болота якогось. Ота практичність в житті і зрівнює менш талановитого автора з більш. От і все.

Ярославе! Зупинись! Я міг би безкінечно довго вести цей діалог, викликаючи у тебе нові й нові спонтанні викиди образ. Не буду. Ми розмовляємо різними мовами та про різні речі. І стилістика тут ні до чого: Дмитро Павличко у своїй передмові до моєї книжки дав свого часу вичерпну відповідь з цього приводу. Я з ним погоджуюся.
Багато відомих людей - твоїх колег із СП - дякують мені за написане. Критикують. Але ніхто не дозволив собі переходити на особисте. Та ще й публічно. Невже для тебе правила хорошого тону не існують?
Своєю поблажливою зверхністю та нав'язливим моралізаторством ти відштовхнув від себе безліч друзів. Про що гірко шкодуєш. Але цього мало, треба виправляти помилки.
Спустися з п'єдесталу на землю, походи між людьми, послухай про що вони говорять, що їм болить, якою мовою вони спілкуються. Забудь про себе та свої проблеми хоча б на деякий час. Постав знак рівності між собою та ними, між власними результатами праці та їхніми. І, можливо, (я в це хочу вірити) ти колись скажеш: "Вибач , Сашо. Я був неправий. Занесло". Як колись мене під Маріуполем, коли я повів вас за собою у відкрите море.
А твоєї поетичної майстерності ніхто не заперечує. Отже, комусь треба припинити це безглузде взаємо... навіть слова не доберу. Згадай нашу спільну багаторічну роботу на сцені. Тому досить.
Якщо образив - прошу вибачення. Привселюдно. Сподіваюся на взаємність.
З повагою, Олесандр

Ревність через неочікуване неспівпадіння оригіналу намальованому образу відома давно, так само як і рецепт – закреслити ілюзії. Не задерикуватість оголює душу, а її творчі прояви. Випендритись можна завжди, але іноді потрібно добре подумати, чи є перед ким.