В часи Геродота Руса-Україна
іще називалася Київська Русь.
Історія знає її і донині,
та дуже не хочеться цього комусь.

Її Візантія і Рим шанували,
хотіли варяги і Тмутаракань.
вигнанці карали, палили вандали,
Батию її заповів Чингізхан.

Московія перша пішла із ордою,
аби руйнувати її рубежі.
Відколи із півночі пахне бідою,
відтоді віками були ми чужі.

Як зло необхідне – це плем'я лукаве.
Його родословна – Іуда, Ісав...
Хазари-жиди розп'яли Святослава.
Аскольда і Діра Олег розіп'яв.

Петро-азіат поманив у Європу,
готуючи їй і сокиру, і ніж.
Упали ягнятами цього циклопа
і перший Іван, і останній Калниш.

Козацька доба розбивала кайдани,
та зрада і смута кували нові.
Лукаві пани і дурні отама́ни
збували клейноди кривавій Москві.

Царі-самодури, цариці-повії
украли історію, душу-ім'я.
У владі і досі ті самі злодії –
куми та «бояри», «общак» і сім'я.

Її не зламала безбожна навала
комун і фашизму на зламі віків.
В огні революцій і воєн палала,
але затуляла собою «братів».

Це лихо і досі її пожирає.
Оточена бандою бойовиків
конвою Росії, усе ще прощає
таємних і явних своїх ворогів.

Якби то не ця окаянна колона,
якби то високий на півночі тин,
то як би терпіли ми вовчі закони
одвічного ворога номер один?

Не знають історії звірі-погани,
що лізуть самі до ярма і яси.
І рюрики знані, і путі незвані
не мають коріння на мапі Руси.

Ніхто не уникне небесної кари
за їх вояжі і за ці грабежі.
Ідуть гайдамаки Холодного яру
в Криму і Донбасі святити ножі.

Доволі світити чужими очима.
Немає попа, хай іде попадя.
Чекає опалена й неопалима
моя Україна нового вождя.

Яріє у небі душа Чураївни,
аж поки вся нація стане єдина
у прагненні бути і йти до кінця,
аж поки поверне утрачену славу,
і віче народне, і волю, і право,
що силою Духу гартують серця.

                              05.2017