« Народ, який вірить,
 що якась суміжна країна або імперія
                         здобуде йому державу,
ніколи не зможе стати на власні ноги
                і буде завжди паралітиком.
                       А його політичні групи
                    будуть задніми колесами
                            для чужих агентур»

О. Ольжич

                        І
Вірують люди у міфи, завіти
і неминучий один епілог,
поки існує на білому світі
істина Слова по імені – Бог.

Знаємо Духа. Чекаємо Сина.
Вільні у виборі ідола зла –
ліпимо глину. Ідемо у глину.
Маса велика. А сила – мала.

Пізно доходить, із ким по дорозі.
Дуже розумні, та заднім умом,
а насолили – йдемо напролом.

Поки народ почиває у Бозі,
підстерігає на кожному розі
мафія партії із батогом.

                        ІІ
Ми на землі – на своїй! – споконвіку
і на сторожі із давніх давен
пережили не одного владику
іноязиких і диких племен.

Та метастази пускає короста,
що завелась ще на княжій горі.
Братія вуличного відморозка
має і нині свої пазурі.

Ірод і досі ще діє підпільно:
іго церковне, солодка яса,
ниці раби і колонія підла –
п'ята колона скаженого пса.

Ідеологію ...комуністичну
опанували мої вороги –
нищити націю. Всю. До ноги.

Та надолужує силу і масу
нація духу критичного часу
і додає до снаги і ваги.

Маємо вже і дорогу єдину,
і у душі золоту середину,
то й не хитає туди і сюди.

Ще нагадаємо світу билини
протистояння Руси-України
і золотого кощія орди.

                        ІІІ
На подвиги великі і малі
ідуть ті самі, що ішли й раніше.
А решта – і не кращі, і не гірші:
тузи і кавалери..., королі...

Ми відбули своє на цій землі.
Чому його відбути мають інші?

                              10.06.2017

Актуально, до дня смерті автора епіграфу