…ой, мой-мой потічку, ти втомився голосити з надтуги
за оскверненим раєм на землі,
а сміятися так і не навчився…
- Ти, Євина донько, чом тішишся?
Чи тебе торкнулися крила херувимів,
що чорноти світу не помічаєш?..
Чи тобі заговорено, а чи нашептàно…

- Ані заговорено, ані нашептано,
а лиш золотим пір’ячком жар-птиці Матиреслави
м’яку ложницю устелено,
та піснеспіви звитяги зголошено, -
то я й радію…

- Ти, о плоде плодів пізнання, хіба не знаєш
закону землі обітованної –
допоки звитяга в дорозі
радіти завчасно не варто…
Бо Діва-Обида прокинеться!..

- …а й що з того, що прокинеться – вона ж і не спала,
тільки біле тіло синів адамових –
по дорогах Ойкумени розвіяла,
євшан-зіллям убрала…

- Ти, Євина паросте, що з євшан-зілля постала –
промов слово завітне євітру –
хай він степом-пристепом промчиться…
Імена всіх полеглих прикличе,
проти темряви Ночі обстане…

- Ой, вітречку-братіку, сколихни
води сиві озерця старого,
чей, в глибинах ховає від світу
біле тіло тремкого латаття,
що лякливе і чисте, мов ланя –
бо ж воно яскравіє надміру
у тенетах темнóти марнóї..

- … що йому, воно спить… і не бачить…
а побачить… ще дужче збіліє –
бо в латаття є сила всебожа,
Сонцю, Світлу і Дню на потіху…

… Сонце-яр глупу ніч переможе –
дух яріє – світає…
світає…
…світе, я…
донька Євина, чую –
там, на обрах займається р а н о к!..

… Я… як і сотні тисяч дітей
первозданної землі
Ойкумени…

2016 р.

(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)