ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.06
20:06
губний баян гармонь дворучну
змастив олією пилип
а озиваються педалі
рип рип
2024
змастив олією пилип
а озиваються педалі
рип рип
2024
2024.10.06
17:28
Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
Ввігнав у мене цю хворобу сатана
І ми удвох із нею боремось...
..Пригадуєш, як за твою маму боровся тато?
Не вірив у Бога. Комуністом був.
Шукав повсюди ліки відчайдушн
Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
Ввігнав у мене цю хворобу сатана
І ми удвох із нею боремось...
..Пригадуєш, як за твою маму боровся тато?
Не вірив у Бога. Комуністом був.
Шукав повсюди ліки відчайдушн
2024.10.06
15:31
Вітер носиться над морем, хвилі-гори піднімає
І жене бігом на скелі, що із моря виростають.
Б‘ються хвилі смертним боєм, камінь вічний підмивають,
Розбиваються об камінь й знов до моря повертають.
Піниться під скелі море, наче злиться на невдачі,
Але
І жене бігом на скелі, що із моря виростають.
Б‘ються хвилі смертним боєм, камінь вічний підмивають,
Розбиваються об камінь й знов до моря повертають.
Піниться під скелі море, наче злиться на невдачі,
Але
2024.10.06
11:10
А світ чомусь не відчува біди.
Живе своїм життям буденно-ситим,
Але присутність хижої Орди
Вже нависає над байдужим світом.
Орда часу не гаяла дарма.
Вона переродилась і зміцніла.
Це вже не хвиля - темна і німа,
Живе своїм життям буденно-ситим,
Але присутність хижої Орди
Вже нависає над байдужим світом.
Орда часу не гаяла дарма.
Вона переродилась і зміцніла.
Це вже не хвиля - темна і німа,
2024.10.06
08:55
Мухи залітають в хату
Де-кілька разів за день
Осінь… вже пора за парту
Буде чи не буде… дзе-нь-нь
Господи, коли скінчиться?..
Випрями і врівноваж
Наче мухи… ні, грімниця
Значить попит на мосяж…
Де-кілька разів за день
Осінь… вже пора за парту
Буде чи не буде… дзе-нь-нь
Господи, коли скінчиться?..
Випрями і врівноваж
Наче мухи… ні, грімниця
Значить попит на мосяж…
2024.10.06
08:04
Уклонюся край села осичці,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптана полинь,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптана полинь,
2024.10.06
05:42
То радили тікати,
То перебути тут, –
Порад було багато
І в кожній блага суть.
А я твердив уперто
Тоді, як і колись,
Що хочу й маю вмерти
В місцях, де народивсь.
То перебути тут, –
Порад було багато
І в кожній блага суть.
А я твердив уперто
Тоді, як і колись,
Що хочу й маю вмерти
В місцях, де народивсь.
2024.10.05
21:55
ще моляться церкви
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
2024.10.05
21:13
Серпневі дні як напідбір
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?
2024.10.05
20:48
Неймовірно, що соловей співа не про кохання
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля
2024.10.05
14:36
День весни новий лікує рани
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.
ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.
ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
2024.10.05
13:27
Я говоритиму так просто, наскільки зможу
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,
2024.10.05
11:59
У мовчанні була глибина
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.
Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.
Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.
2024.10.05
06:09
Пручатися долі,
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.
2024.10.05
05:23
Нас снів позбавила весна,
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.
2024.10.04
22:14
Напевно чув я у далекому дитинстві , але не придавав цим словам значення. «Змія підколодна»… А згодом, де б я не жив, зустрічав саме тих, кому моя мама їм посилала, хоча то були вже інші люди, інші міста, в яких я жив, інше середовище того всього, яке нар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.07.25
2024.06.21
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Інша поезія
Сходження (Вертикальна земля Донбасу)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сходження (Вертикальна земля Донбасу)
Драбина в небо. Твоє обличчя – біле, як сніг.
Ні вітру, ні спеки, ні дихання.
Як швидко все скінчилось!
Ти думаєш, що ідеш по нескінченній прямій до горизонту,
а насправді йдеш по колу, яке замикається у 19 літ, у 20, 25...
І тоді лишається тільки драбина в небо,
тому що на землі більше місця для тебе немає.
Життя зосталось внизу – перстнем з руки,
відкритим у крикові ротом,
зім'ятим листям, обіймами чиїхось білих рук,
повзучою сльозою.
Ти вже звільнений. Ти легко здіймаєшся сходами,
так невимушено, так природньо,
ніби знаєш дорогу і знав її завжди,
ще з того часу – 19, 20, 25 років назад.
Стіни панельних будинків – для сходження,
вертикальна земля Донбасу – для сходження,
вибух – повільний, як історія світу – для сходження,
і куля, що обриває надії – також.
Тіло кудись зникає, розчиняється,
і ти вже – тільки очі, безліч очей,
тільки знання, якого так не вистачає на землі
(але тепер і самої землі немає).
Ти вже – усюди,
ти ширяєш над теренами творіння, як володар,
і так хочеш щось сказати отим, хто плаче внизу,
отій жменьці жінок у чорних хустках,
так хочеш їм щось пояснити,
але вуста не рухаються у того, хто лежить у труні,
і чоло його -- холодне, спокійне, непорушне.
Ми чуємо, ми знаємо, ми потерпимо.
Ми не відпускаємо тебе – і відпускаємо.
Вертикальна земля Донбасу залишається тут.
2017
Ні вітру, ні спеки, ні дихання.
Як швидко все скінчилось!
Ти думаєш, що ідеш по нескінченній прямій до горизонту,
а насправді йдеш по колу, яке замикається у 19 літ, у 20, 25...
І тоді лишається тільки драбина в небо,
тому що на землі більше місця для тебе немає.
Життя зосталось внизу – перстнем з руки,
відкритим у крикові ротом,
зім'ятим листям, обіймами чиїхось білих рук,
повзучою сльозою.
Ти вже звільнений. Ти легко здіймаєшся сходами,
так невимушено, так природньо,
ніби знаєш дорогу і знав її завжди,
ще з того часу – 19, 20, 25 років назад.
Стіни панельних будинків – для сходження,
вертикальна земля Донбасу – для сходження,
вибух – повільний, як історія світу – для сходження,
і куля, що обриває надії – також.
Тіло кудись зникає, розчиняється,
і ти вже – тільки очі, безліч очей,
тільки знання, якого так не вистачає на землі
(але тепер і самої землі немає).
Ти вже – усюди,
ти ширяєш над теренами творіння, як володар,
і так хочеш щось сказати отим, хто плаче внизу,
отій жменьці жінок у чорних хустках,
так хочеш їм щось пояснити,
але вуста не рухаються у того, хто лежить у труні,
і чоло його -- холодне, спокійне, непорушне.
Ми чуємо, ми знаємо, ми потерпимо.
Ми не відпускаємо тебе – і відпускаємо.
Вертикальна земля Донбасу залишається тут.
2017
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію