Добровільно лягаєш під жовтня жорна
і виходиш листком з гостролезим краєм.
Ще листок, а не аркуш холодно-чорним
по осінньому писаних людських правил.
Не тяжієш до шелесту ніби, радше –
нарізати на стрічки полотна вітру
між щасливим дитинством,
між сміхом пращурів
і сучасності схиленою орбітою.
Де зростала черешня – слід лап в цементі.
Де було бозна-що, тепер три черешні.
У трикутнику чутне старих імен тут
відлуння опліч з твоїми роками першими.
Твоїми винними гронами. Кісточками
які лишили від себе тепло у крові
твоїй, не ставши ні порохом, ані каменем –
тільки теплом, що зберігати тобі, листкові.
А напрям поділу вітру на пасма флюгер
новий означує, спритно і перетруджено.
Й задля спочинку він часом звертатись любить
у бік, де влітку – невдовзі – цвістимуть ружі.
І дві ялини де, неба міцні опори,
вкрутивши стовбури в його далекі плеса,
тебе заледь не щоденно по новій створюють
листком між глиць своїх жовтим і гостролезим.
Аби ти викроїв те, задля чого зрослий,
іще до того, як стрінеш свого секатора.
Спливає жовтень, мов щойно підбитий костур.
Димить охоплена вітром осіння ватра.