Я пам’ятаю те видіння,
Коли явилась ти єси
У миті Божого веління,
Мій геній чистої краси.

В полоні світлої печалі
Я пережив полуду мрій.
Все рідше чув я голос дальній,
І снився милий образ твій.

Минали дні, літа манили
У буревії інших мес.
І я забув і голос милий,
І риси образу небес.

У глушині чужого краю
Минали роки забуття
Придуманої муки раю
В юдолі тихого життя.

Та все минає і минуле
Перетасовує часи,
Де ти видінням промайнула,
Як геній чистої краси.

І п’є жага твоє імення,
І знову закипає кров.
Є божество, і є натхнення,
Життя, і сльози, і любов.

                              1995, 2017

О. Пушкін

К ***

Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слез, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

И сердце бьется в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь.